Жіноча колонія в Полтаві, де відбувають покарання жінки за державну зраду, стала місцем зустрічі з тими, хто вважав, що допомога ворогу — це лише «порада» чи «співчуття». Одна з ув'язнених, яка отримала 15 років за передачу координат готелю, стверджує, що не розуміє суворості вироку, тоді як інша жінка, чиї дії призвели до загибелі людей, лише попереджає інших не повторювати її помилок.

Серед ув'язнених є і такі, як Яна (ім'я змінено), яка познайомилася з чоловіком з окупованого Сєвєродонецька на форумі садівників. Спілкування почалося з рослин і політики, згодом переросло в обмін подарунками. Коли російські війська окупували його місто, жінка продовжувала листуватися з ним, не підозрюючи, що його інтереси змінилися. Вона розповіла йому про готель у своєму місті, де, за її словами, нічого кримінального не відбувалося, і лише згодом дізналася, що ці координати були використані для коригування ракетного удару.

Фото до матеріалу: 15 років за «потрібну адресу»: репортаж із жіночої колонії, де сидять коригувальниці ракет

СБУ затримала жінку після аналізу її листування та проросійських коментарів у соцмережах. У суді прокуратура доводила, що Яна не просто давала інформацію, а коригувала удари по штабах та логістичних хабах. Жінка ж стверджує, що вважала себе за мир і не усвідомлювала, що її дії можуть коштувати життів, а в суді її фрази нібито вивели з контексту.

У колонії намагаються створити умови, наближені до домашніх, особливо в будинку малят, де жінки з дітьми до трьох років живуть у світлі кімнатах з іграшками та дитячими майданчиками. Їдальня прикрашена вишитими серветками та національними мотивами, але за парканом із дротом залишається суворий режим. Жінки прагнуть «одомашнити» свої камери, розвішуючи фото рідних та ікони, але для тих, хто винен у держзраді, умовно-дострокове звільнення неможливе.

Інша ув'язнена, яка також отримала 15 років, не бажала розповідати подробиці своєї справи, але зазначила, що її дії призвели до загибелі людей. Вона закликала інших думати перед вчинком, адже зрада — це не просто будівля, а людські життя. Яна ж, навпаки, сподівається на обмін, хоча й розуміє, що це малоймовірно, і намагається використати будь-який шанс вийти на волю.

Цей репортаж демонструє, як легко звичайні люди можуть стати інструментом ворога, вірячи в ілюзорний «мир» чи просто прагнучи заробити. Для тих, хто сидить у цих стінах, наслідки вже незворотні, а для суспільства — це жорстке попередження про ціну довіри до невідомих людей у мережі.