У центрі Чернівецької громади знову запанував особливий ритм, адже тут відбувся ювілейний фестиваль «Великодні гаївки». Цьогоріч подія імені Миколи Сафроняка відсвяткувала свій 25-річний ювілей, перетворившись із локальної ініціативи на загальногромадське свято, що об'єднує людей заради збереження традицій та підтримки Збройних Сил України.

Історія свята нерозривно пов'язана з селом Лозове, де викладач і народознавець Микола Сафроняк по крупицях збирав забуті мелодії та обряди. До 2022 року гаївки щороку приймала рідна земля засновника, збираючи гостей з усієї області. Проте реалії війни внесли корективи, і тепер святкування проходить у селищі Чернівці, стаючи символом єдності в непрості часи.

Голова Чернівецької селищної ради Олена Бень наголосила, що це свято доводить: українці живі і здатні зберігати свою ідентичність навіть під час війни. За її словами, до перемоги веде не лише зброя, а й культура, слово та спільні справи. Організатори вкотре нагадали, що ми маємо те, що неможливо відібрати, і пам'ятаємо про наших захисників.

Особливу атмосферу на площі створювали народні майстрині, які проводили майстер-класи та демонстрували унікальні вироби з бісеру та ляльок-мотанок. Поруч із цими скарбами стояв прапор з острова Зміїний, переданий захисниками як нагадування про те, заради чого ми єднаємося. Завідувачка будинку культури села Біляни Людмила Літвінова зазначила, що вони передають знання дітям, створюючи гуртки для відтворення давніх ремесел.

Свято наповнилося дитячим сміхом та молодіжною енергією, адже юні учасники впевнено співали веснянки, доводячи, що традиція не переривається. Директорка Лозівського ліцею Леоніда Барановська підкреслила, що діти готуються до свята заздалегідь, розписуючи писанки та вивчаючи пісні. Лозівчани вірять, що після перемоги фестиваль обов'язково повернеться до своїх витоків у рідне село.

Повітря навколо було насичене ароматом домашньої випічки, адже ярмарок смаколиків став частиною збору коштів на допомогу фронту. Фестиваль у Чернівцях вкотре довів, що спадок Сафроняка — це не музейна тиша, а гучні дитячі голоси та спільна справа заради майбутнього, де жива українська традиція залишається тією незримою силою, що тримає дух народу.