У неділю, 26 квітня, Україна відзначає 40-ту річницю найбільшої техногенної катастрофи в історії людства. Тоді вибух на Чорнобильській АЕС забруднив повітря значних територій, тисячі людей були евакуйовані, а довгострокові наслідки для здоров'я та довкілля відчуваються й досі. Ця трагедія довгий час була символом ризиків, пов'язаних із «мирним атомом», і призвела до посилення антиядерних настроїв у багатьох країнах світу.

Однак у 2020-х роках ситуація почала змінюватися. Після початку повномасштабної війни в Україні та енергетичних шоків, країни ЄС змушені були переглянути свої підходи до енергетичної безпеки. Залежність від російських енергоносіїв, які використовувалися як інструмент тиску, переросла в критичну проблему. У цьому контексті ядерна енергетика почала розглядатися як стабільне джерело базового навантаження, яке не потребує постійних поставок палива.

Фото до матеріалу: 40 років Чорнобиля: як Європа шукає баланс між страхом атома і потребою в ньому

Серед країн ЄС сформувалися умовно два табори. До проядерного блоку, який посилює або розширює ядерні програми, належать Франція, Польща, Чехія та Велика Британія. До антиядерного блоку, що відмовляється від будівництва нових реакторів або згортає програми, входять Німеччина, Австрія та частково Іспанія. Проте навіть у країнах, що відмовилися від атома, як-то Німеччина, розглядають можливість повернення до нього через помилкові рішення попередників.

Війна в Україні різко загострила питання енергетичної незалежності. Росіяни спричинили понад 127 подій, які ставили під загрозу ядерну безпеку, зокрема пошкоджуючи електропостачання та обстрілюючи промислові майданчики. Це змусило Європу визнати, що скорочення ядерної генерації могло стати стратегічною помилкою. Енергосистеми, що залежать від імпорту нафти та газу, залишаються вразливими до перебоїв через стратегічні маршрути, як-то Ормузька протока.

Тож зараз дискусія змістилася від питання «чи є атом небезпечним» до пошуку найстійкішого джерела енергії. Ядерне паливо закуповується з довгостроковим плануванням, що знижує ризики цінових шоків, але будівництво нових енергоблоків триває 10–15 років. Це робить атом непридатним для оперативного реагування на кризу, тому поєднання ядерної енергетики з відновлюваними джерелами та розвитком маліх модульних реакторів стає ключовим завданням.

Для України тема атома є особливо чутливою через пам'ять про Чорнобиль та досвід російського ядерного терору. Сьогодні важливо знайти баланс між енергетичним суверенітетом, стабільністю та безпекою. Розвиток ядерної енергетики можливий лише за умови диверсифікації постачальників, мінімізації залежностей від РФ та жорсткого дотримання стандартів безпеки, про що нагадує досвід Чорнобильської катастрофи.