491 портрет загиблих: історія Соломії Дзюби та її мистецтво пам'яті

Художниця Соломія Дзюба створила 491 портрет загиблих захисників України, перетворивши своє мистецтво на спосіб пам'яті для тисяч родин. Її графічні роботи, виконані олівцем, стали символом того, що про героїв не забувають, навіть коли вони назавжди залишилися в строю. Ця історія — про внутрішню силу, відповідальність перед близькими та важкий шлях мисткині, яка обрала тему війни як головну в своєму творчому доробку.

Соломія почала малювати воїнів ще в дев'ятому класі, перенослячи образи бійців УПА на полотно, щоб зберегти їхню історію. З 2014 року її пензель працював на теми АТО, а після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році вона повністю зосередила увагу на загиблих Героях. З 2023 року художниця безплатно виконує замовлення, розуміючи, що її призначення — бути поруч із тими, хто втратив рідних.

Черга на портрети ніколи не закінчується, іноді родичі чекають на свою чергу пів року. Соломія бере роботу за чергою, уникаючи копіювання, щоб допомогти якомога більше сімей. Вона стверджує, що це не про заробіток, а про те, щоб передати образ рідної людини і принести родичам трохи тепла та спокою.

Створення таких робіт має ціну для самої художниці. Вона зізнається, що емоційно важко дивитися в обличчя загиблих, особливо коли серед них її однокласники чи знайомі. Нервові зриви та панічні атаки стали супутниками її щоденної праці, але вона тримається, пам'ятаючи про своїх рідних Романа на фронті.

Поміж портретів військових художниця планує показати силу жінок — матерів, дружин та доньок, які продовжують жити далі. Вона вже випустила збірку вірсів та готує нові виставки, де розповідатиме історії про те, як родини знаходять опору у війні. Соломія впевнена, що після завершення бойових дій її робота не припиниться, адже пам'ять про загиблих потребує збереження роками.

Для Соломії Дзюби Україна — це одна велика сім'я зі спільним горем, тому вона не питає, звідки родичі загиблих, а просто малює тих, хто їм найважливіший. Її племінниця Аглая стала для неї промінчиком надії на майбутнє, нагадуючи, що життя має продовжуватися, а мистецтво — мати глибокий сенс.