Ситуація у Перській затоці розвивається за сценарієм, що нагадує небезпечний атракціон «американські гірки». Спочатку спостерігається стрімкий злет військової активності та інтенсивність обстрілів, бравада щодо остаточної перемоги, а згодом — різкі заклики до мирних перемовин. Вранці звучать звинувачення союзникам у небажанні підтримати операцію, а вже ввечері — галасливі запевнення у власній самодостатності.

Фахівці стверджують, що така тактика є звичною для Дональда Трампа у бізнесових перемовинах, але її ефективність у військовій сфері викликає серйозні запитання. Зокрема, вихід США з ядерної угоди з Іраном, укладеної ще за часів Барака Обами, розв'язав руки іранським екстремістам. Це дозволило Тегерану збільшити збагачення урану, ігноруючи обмеження, які раніше контролювалися міжнародними експертами.

Створення власних проблем з подальшим їх героїчним вирішенням бентежить не лише іранських перемовників, а й традиційних партнерів США. Санкції проти власних союзників, мита без аналізу ефекту та образливі вислови на адресу європейських політиків роблять американську політику неадекватною. Парадоксально, що на тлі такої агресивності у відносинах із Заходом, у Трампа нібито чудові стосунки з московським диктатором, хоча реальні домовленості залишаються непомітними.

Прогнозувати подальший розвиток подій у зоні конфлікту складно, але одне зрозуміло: заміни режиму в Ірані не відбулося. Гарантії безпеки від США для арабських союзників виявилися такими ж ненадійними, як і Будапештський меморандум. Наявність військових баз США в регіоні не захищає від ракетних та дронних атак, створюючи патову ситуацію без перемог чи поразок.

Воюють Ізраїль та США, а основний удар приймають на себе арабські країни. Така невизначеність виснажує всіх учасників процесу. Ситуація в Перській затоці залишається напруженою, і всім сторонам доводиться лише міцніше триматися за ремені безпеки, сподіваючись уникнути катастрофи.