Жителі Херсонщини, які залишилися в прифронтових громадах або були змушені тікати з окупованих територій, втратили найпростішу людську можливість — відвідати могили рідних. Через цілодобові обстріли та загрозу з боку ворожих дронів поховання тепер проводять уночі, а для евакуйованих людей трагедія втрати близьких залишається незавершеною без можливості помолитися біля їхніх могил.

Традиційні поминальні дні, такі як Радониця, цього року пройшли без можливості для багатьох громадян віддати шану померлим. Люди, які виїхали з окупації, зізнаються, що їхнє життя розділилося на «до» і «після», коли вони втратили доступ до місць поховання своїх батьків, бабусь та дідуся. Для багатьох відсутність можливості відвідати кладовище стала джерелом глибокого болю та відчуття незавершеного прощання.

У деокупованих селах ситуація не менш критична. Хоча теоретично відвідати кладовище ще можливо, ризик для життя є надто високим. Люди розповідають, що навіть під час поховань доводиться діяти в екстремальних умовах: викопувати ями вночі, коли ворожі дрони менш активні, та організовувати процес без належної техніки та документів. Смерть близької людини перетворюється на справжнє випробування для всієї громади.

Особливо гострою є ситуація для родин, розділених лінією фронту. Коли хтось із близьких помирає на окупованій території, родичі не можуть навіть присутніми на похованні. Вони не знають, де саме похована людина, і не мають жодної інформації про стан могили. Для багатьох це означає, що втрата близької людини залишається в голові як щось нереальне, оскільки немає фізичної можливості прийняти цю втрату через ритуал прощання.

Місцеві жителі та колишні посадовці стверджують, що окупанти фактично забирають у людей не лише дім, а й пам'ять, час та можливість сказати останнє «прощавай». Безпекова ситуація на Херсонщині робить поховання все складнішим, а відсутність можливості відвідати могилу рідних залишає глибокі рани, які не загоюються роками.