З початку повномасштабної війни Білорусь не просто не припинила закупівлі української сировини, а й вибудувала нові схеми постачання каоліну з тимчасово окупованих територій. Українська «біла глина» є критично важливою для виробництва плитки та сантехніки, і Білорусь, не маючи власних родовищ такої якості, змушена була шукати альтернативи. Цю роль взяла на себе окупована Росія.

Документи, які отримала опозиційна організація BelPol, свідчать про стабільну роботу комерційної схеми. Ключовим постачальником виступає компанія з Донецька, яка використовує незаконно захоплені активи українських підприємств. Сировина видобувається на родовищі «Біла Балка» у Волноваському районі і транспортується залізницею та автомобілями до Білорусі.

Фото до матеріалу: Білорусь продовжує купувати український каолін з окупованих територій: схема постачань та роль режиму Лукашенка

Основними покупцями цієї «білої глини» є державні білоруські підприємства «Керамін» та «Березабудматеріали». Вони отримують тисячі тонн каоліну регулярно, що дозволяє їм зберігати конкурентоспроможність на ринках СНД та Східної Європи. Задокументований обсяг таких операцій вже перевищує 600 мільйонів російських рублів, хоча реальні цифри можуть бути значно вищими.

Ця комерційна діяльність супроводжується активною державною дипломатією. Ще у 2023 році чиновники Мінська почали вести переговори з Москвою про передачу в оренду родовищ біля Дружківки, які на той момент перебували під контролем України. Білоруська сторона розраховувала, що ці надра стануть доступними найближчим часом, і готувала документи для їхнього отримання.

Попри офіційні відмови російських органів, оскільки Дружківка досі не окупована, Мінськ продовжує тиснути. Це свідчить про те, що для режиму Лукашенка використання ресурсів окупованих територій є не просто бізнесом, а частиною державної стратегії розподілу захопленої власності. Така практика створює серйозні санкційні ризики для білоруських виробників.

Використання сировини з окупованих українських земель ставить під загрозу репутацію білоруської продукції на міжнародних ринках. Кожен партнер має розуміти, що товар виготовлений із ресурсів, видобутих на окупованій території. Це порушує санкційні вимоги та загальноприйняті етичні норми, що може призвести до втрати ринків збуту для флагманів галузі.