Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга попередив, що до порту Хайфи може прибути ще одне судно з краденим українським зерном. На це його ізраїльський колега Гідеон Саар відповів з проханням надати конкретні докази, замість того щоб висувати звинувачення в соціальних мережах. Ця реакція викликає занепокоєння, оскільки попереднє судно вже успішно пройшло через ізраїльські води та покинуло порт без наслідків.

Дипломатичні джерела у Києві стверджують, що документи, зібрані Україною, навіть не потрапили до прокуратури Ізраїлю, залишившись лише в архівах міністерства. Тому Україна планує подати ці матеріали напряму до прокуратури, оскільки очікується, що Гідеон Саар може взагалі їх не переглянути.

Така поведінка нагадує ситуацію, коли хтось кричить про крадіжку гаманця, а замість допомоги сусід радить спершу довести власність. Такі дії правдоподібні лише тоді, коли держава знає і жертву, і злодія, або ж боїться останнього.

Хоча Гідеон Саар публічно підтримував Україну в боротьбі проти російської агресії, у питаннях конкретних економічних інтересів пріоритети можуть змінюватися. Можливі причини цього — корупція, страх перед Росією або вплив китайських компаній, які керують новим портовим терміналом у Хайфі.

Останні роки показали, що обережність у стосунках з Кремлем не завжди веде до бажаного результату. Росія продовжує підтримувати супротивників Ізраїлю, зокрема Іран, який, у свою чергу, допомагає Тегерану витримувати конфронтацію зі Сполученими Штатами та Ізраїлем.

У той самий день, коли Андрій Сибіга звертався до Гідеона Саара, Володимир Путін обіймав міністра закордонних справ Ірану Аббаса Арагчі у Санкт-Петербурзі. Саме цей контекст пояснює, чому міністр Ізраїлю шукає шляхи вирішення проблеми разом з Україною, а не читає лекції своєму колезі.

Будь-який інший підхід свідчить про те, що страх перед Росією та надія на розуміння там, де його немає, залишаються визначальними факторами в ізраїльській дипломатії щодо українського зерна.