Україна здійснила якісний ривок у розвитку безпілотних систем, отримавши чітку перевагу в так званому «малому небі» та здатність завдавати масованих ударів по об'єктах у глибині Росії. Це дозволило ЗСУ регулярно атакувати нафтосховища, заводи та аеродроми, змушуючи ворога переглядати тактику оборони та зазнаючи серйозних втрат у тилах.

Ключовим фактором успіху стало стрибкоподібне зростання виробництва дронів різного класу — від тактичних до далекобійних. Україна випередила Росію за кількістю запусків дальніх безпілотників, використовуючи різноманітну номенклатуру: від дешевих апаратів для відволікання до стелс-дронів для прориву ППО. Така різноманітність ускладнює роботу російських систем протидії, які часто не встигають адаптуватися до нових загроз.

Особливу роль відіграють дрони середньої дальності, які системно знищують логістику, склади та командні центри противника на відстані до 200 км від лінії фронту. Знищення російських радіолокаційних станцій створює повітряні коридори, через які далі проникають далекобійні апарати, вражаючи стратегічні об'єкти в регіонах від Балтики до Уралу.

Ситуація змінюється і в зоні безпосереднього зіткнення, де українські швидкісні FPV-дрони з штучним інтелектом, такі як «Марсіанин», стають майже невразливими для радіоелектронної боротьби. Це дозволяє ЗСУ ефективно знищувати техніку та особовий склад противника, гальмуючи наступальні дії російської армії та створюючи передумови для контрнаступу.

Росія, яка запізнилася з впровадженням комплексних засобів протидії та має географічно зосереджені виробничі потужності, зіткнулася з дефіцитом засобів ППО та втратою контролю над небом. Поки що українське командування активно використовує цю технологічну перевагу, щоб завдавати болючих ударів по ворожій інфраструктурі, не даючи можливості відновити сили.