Віталій Портніков, відомий політолог та журналіст, у своїй новій статті розкриває особисте бачення трагедії Чорнобиля, яка сталася 26 квітня 1986 року. Автор наголошує, що його перебування в Києві в той критичний момент було не випадковим, а професійним везінням, яке дозволило бачити країну в найважливіші історичні моменти. Він порівнює свій досвід свідка подій 1986 року з іншими ключовими датами української історії, такими як 1991 та 2022 роки, підкреслюючи, що кожен раз він опинявся в епіцентрі подій ніби випадково.

Портніков описує атмосферу того часу, коли він, хворий на «краснуху», спостерігав за спорожнілим містом без дітей. Люди поступово усвідомлювали небезпеку, переходячи від бадьорих повідомлень радянського телебачення до моніторингу західних радіостанцій. Саме цей досвід сформував у автора переконання, що справжня журналістика має бути гідною, а не брехливою, як це було тоді в радянських ЗМІ.

Фото до матеріалу: Чорнобиль: особисті спогади про 1986 рік

Журналіст звертає увагу на ставлення московського уряду до українців, яке він порівнює з відмовою єврейським урядам допомагати під час Голокосту. Він стверджує, що влада Кремля поставилася до українців як до тубільців, чиї життя та здоров'я можна було жертвувати заради збереження власного обличчя та недопущення паніки. Це порівняння, за словами автора, підкреслює необхідність власної держави для виживання українського народу.

Автор аналізує поведінку керівництва СРСР та республік під час катастроф. Він наводить приклад Вірменії, де навіть неавторитетний лідер поводився як національне керівництво, на відміну від Володимира Щербицького, який, будучи високопосадовцем, діяв як «гауляйтер». Це, за Портніковим, стало очевидним доказом того, що Радянська Україна була просто великою «ДНР», а влада була чужою для українців.

Головним враженням від тих днів для автора став неймовірний весняний пейзаж, який він бачив з літака перед катастрофою. Квітучі поля та зелена природа здавалися захищеними і спонукали до життя, але з часом стало зрозуміло, що це був саме весняний пейзаж Чорнобиля. Ця іронія долі залишається в пам'яті автора як символ трагічної краси України.

Стаття нагадує про те, що свідки того часу можуть дорікнути автору за маніпуляцію історією, але він наполягає на істині про відсутність національної свідомості в СРСР. Події Чорнобиля стали для багатьох точкою перелому, коли стало зрозуміло, що без власної держави українському народу не вижити, і шанси на це були відсутні.