Хоча в масовій культурі самураї зображуються виключно як чоловіки, історичні дослідження підтверджують: жінки-самураї в Японії існували і навіть брали участь у бойових діях. Вчені стверджують, що хоча це й не було масовим явищем, свідчення їхньої участі у війнах зберігаються до наших днів.

Самурайський стан, або клас «бусі», охоплював усіх, хто народився в цій касті, незалежно від того, чи володіли вони зброєю. Тому будь-яку жінку з цього класу формально вважали жінкою-самураєм. Термін «онна-бугейся» стосувався саме тих, хто навчався бойовим мистецтвам, проте експерти наголошують, що активна участь жінок у боях була скоріше винятком, ніж правилом.

Найбільш переконливі історичні дані про жінок-воїнів відносяться до кінця XIX століття, періоду громадянської війни Босін (1868–1869). Тоді, під час протистояння прихильників сьогунату Токугава та імператора, жінки-самураї захищали столицю князівства Айдзу. Найвідомішим прикладом стала Накано Такеко, яка очолила жіночий підрозділ, озброєний мечами та нагінатами, і загинула в бою проти імператорської армії.

Археологічні знахідки також підтверджують існування жінок-воїнів у минулому. У кургані в місті Нумадзу були виявлені черепи 105 осіб, які загинули в XVI столітті. Близько третини похованих були жінками, і вчені припускають, що вони загинули саме в бою, хоча деякі дослідники закликають до обережності в інтерпретації цих даних.

Легенди Японії зберігають імена відомих жінок-самураїв, таких як Томое Годзен з XII століття, яка, за переказами, могла змагатися з тисячею чоловіків, та Охорі Цурухіме, яка у 16 років очолила оборону острова Омісіма. Однак історики попереджають, що багато цих історій є напівлегендарними, а реальна участь жінок у битвах залишається рідкісним явищем через соціальні та культурні заборони.