Косметика та засоби гігієни в СРСР були серйозним дефіцитом, оскільки держава пріоритетно інвестувала ресурси у космічні програми, а не у благополуччя громадян. Відсутність звичних засобів змусила жінок перетворити догляд за собою на домашні лабораторні досліди, використовуючи для цього буквально все, що було під рукою. Це була історія не лише про гігієну, а й про те, на які жертви доводилося йти заради краси в умовах порожніх полиць універмагів.

Господарське мило ставало універсальним засобом, яким мити не лише посуд, а й руки, обличчя та голову. Волосся після нього ставало жорстким і покривалося сірим нальотом через високу лужність. Щоб виправити цей ефект, обов'язково використовували розведений оцет або лимонну кислоту для ополіскування, що нейтралізувало луг і повертало пасмам блиск.

Оскільки мити волосся шматком мила було незручно, його натирали на тертці і заливали окропом. Воно розмокало і перетворювалося на саморобний рідкий концентрат. Зазвичай використовували господарське мило, але якщо пощастить дістати туалетне, його теж перетворювали на шампунь. Дефіцитне суничне чи хвойне мило пахло набагато приємніше і не так агресивно сушило шкіру.

Дігтярне мило вже був засобом не просто для догляду, а й для лікування лупи та намагаються збільшити густоту волосся. До певної міри воно справлялося із цими задачами, але мало одну вкрай неприємну побічну дію — специфічний запах, відвертий сморід, який тримався днями.

Цей метод був доволі радикальним навіть для СРСР, де існував дефіцит на все. Однак до миття пральним порошком вдавалися заради ідеальної чистоти або освітлення волосся. Перші радянські порошки позиціонувалися як універсальні засоби для вовни та шовку, тому деякі жінки використовували їх як потужний знежирювач, що вимивав пасма до різкого скрипу.

Фарбовані у блонд жінки вірили, що агресивні відбілювальні компоненти допоможуть позбутися жовтизни. Хоча платою за такий експеримент часто ставали хімічні опіки шкіри, жахлива алергія та пересушене волосся, яке за структурою починало нагадувати солому. Для миття голови порошок розводили у гарячій воді, збивали в піну і саме цю піну наносили на волосся.

Замість шампуню радянські жінки використовували також різні харчові продукти. Житній хліб: м'якуш розмочували в окропі, наносили кашку на голову, тримали, а потім довго й нудно вичісували крихти. Але ефект був доволі непоганий — волосся ставало об'ємним. Яєчний жовток використовували як натуральний шампунь-кондиціонер, головне було не мити голову занадто гарячою водою, щоб він не перетворився на омлет прямо на волоссі.

Таке миття непогано живило волосся, але мінус засобу полягав у тому, що він залишав на шевелюрі доволі специфічний запах. Кисле молоко або кефір був популярним засобом для сухого волосся, такий собі прототип зволожувальної маски. Ці народні методи допомогли жінкам зберегти гідність та красу навіть у найскладніші часи.