У лютому 2026 року Ольга Єрохіна виступила перед депутатами парламенту Ганновера разом із підопічною фонду. Вони розповіли про дітей, які пережили війну, і наголосили на тому, що інтерес європейців до української трагедії з часом зменшується. Прорватися крізь чужу щоденність щороку стає все важче, але це не зупиняє роботу волонтерів.

Ольга — маріупольчанка, журналістка та комунікаційниця, яка в перший день повномасштабного вторгнення закрила курси англійської, щоб допомагати депортованим дітям повертатися в Україну. Вона їздить до Берліна, Ганновера, Неаполя та Вашингтона, щоб Європа не забула про те, що відбувається на нашій землі.

Фото до матеріалу: Діти, яких навчили мовчати: як українські психологи допомагають повернутим з окупації

Понад десять років Ольга працювала в медіа, а після 2014 року почала писати про вторгнення Росії. Коли почалася війна, вона закрила свої курси, щоб повністю віддати себе допомозі. Саме так вона випадково потрапила до організації Save Ukraine, яка займається поверненням дітей, депортованих Росією.

Ця організація разом з іншими готувала документацію, яка у 2023 році лягла в основу рішення Міжнародного кримінального суду щодо арешту Путіна та Марії Львової-Бєлової за незаконну депортацію дітей. Повернення дітей отримало величезний резонанс у світі, проте міжнародна підтримка не завжди змінює реальну ситуацію всередині країни.

Трохи більше року тому Ольга змінила фокус і перейшла у фонд Голоси дітей. Цей фонд має 11 центрів психологічної самодопомоги по всій Україні, зокрема у Харкові, Сумах, Запоріжжі, Кривому Розі та Дніпрі. Це не випадковий вибір міст, адже саме там люди щодня відчувають небезпеку, а дитяча травма є частиною буденності.

Центри допомагають дітям, батькам, переселенцям та людям із прифронтових зон. Особливу увагу приділяють дружинам та дітям військовослужбовців. Серед них багато жінок, які живуть у постійному болю через втрату чоловіка, очікування з полону або тривогою за безвісти зниклих. Усе це проживають і діти поруч із ними, ростучи у страху та напрузі.

На п'ятий рік війни Ольга бачить, як депресія, ПТСР та хронічна втома накладаються на всі верстви суспільства. Люди часто кажуть, що світ вже багато знає про Україну, але іноді бракує глибини розуміння того, що насправді проходять українці щодня. Світ бачить факт війни, але не завжди усвідомлює, що люди живуть у постійній тривозі та втраті.

Восени 2025 року Ольга була на Франкфуртському книжковому ярмарку, де відбулася дискусія про дітей України. У лютому 2026 року вона знову виступила в парламенті Ганновера. Вона відчула, як із роками змінилося ставлення до теми війни: підтримка є, але виборювати увагу світу до того, що з нами відбувається, стало набагато важче.

Нідерландський журналіст, який називає себе другом фонду, постійно допомагає збирати кошти та говорити про Україну. Підтримка є, і вони реагують на дітей краще, ніж на інші питання. Але завтра ці діти мають будувати країну, тому важливо, щоб вони були здорові психологічно.

Механізм повернення дітей держава виробляла майже п'ять років разом із організаціями Голоси дітей та Save Ukraine. Сьогодні це злагоджена мультикоманда, яка забезпечує вивіз, гуманітарні потреби та юридичний супровід. Але є родини, до яких не достукатися, оскільки вони прийняли нову реальність або не мають ресурсів виїхати.

Коли родина виїжджає на підконтрольну Україні територію, вона проходить перевірку СБУ. Для роботи з дітьми облаштована спеціальна кімната, де слідчі проводять опитування за міжнародними стандартами. Психологи Голосів дітей забезпечують перший психологічний супровід і допомагають дитині пройти цей етап максимально дбайливо.

Діти, які повертаються, приїжджають закритими і переляканими. Роками їх учили, що ти маєш мати лише одну думку, відповідно лінії влади. Вони звикають жити так, щоб не висловлювати власної думки, слухатися дорослих і брати участь у мілітаристських заходах. Тому приїжджають дуже закритими й наляканими, не довіряючи ні дорослим, ні світу навколо.

На першій зустрічі психолог питає дитину насамперед, як до неї звертатися. Для маленьких дітей це складніше, оскільки вони можуть майже не пам'ятати життя в Україні до окупації. Підліткам у цьому сенсі часто складніше, адже вони пам'ятають своє місто, свій дім і життя до окупації, і їм доводиться заново вчитися жити в українському суспільстві.

Фонд працює не лише з дітьми та родинами, а й із людьми, які поруч із ними щодня. Проводить тренінги для психологів, яких особливо бракує у містах ближче до фронту. Навчає слідчих, як правильно й бережно проводити опитування дітей, що повернулися з окупації. Ольга робить все можливе, аби про дітей України не забували по всьому світу.