Евакуація з Сумщини: люди тікають у темряві разом із тваринами, бо бояться дронів

Евакуація з прикордоння Сумщини сьогодні — це не просто переїзд, а вимушена втеча в темряві. Люди виїжджають рано-вранці, щоб не потрапити під атаки дронів, забираючи із собою мішки з речами, корову і котика у коробці. Це реальність сіл, де місяцями немає світла, води і безпеки.

Вивезенням людей з тваринами нині займається Перший гуманітарний штаб за допомогою організації ZOA in Ukraine та «Ліги сучасних жінок» при фінансуванні Гуманітарного фонду для України. Але робити це зможуть лише до середини квітня, після чого доведеться шукати нових меценатів.

У Нові Вирки Білопільської громади вирушають рано-вранці автівкою волонтерів. Село розташоване близько до кордону і потерпає від постійних обстрілів. Волонтер Олександр Набока пояснює, що треба встигнути повернутися звідти ще по темному, поки не літають дрони. Спочатку він телефоном спілкується з людиною, якій треба евакуюватися, щоб зрозуміти обстановку на місці і спланувати виїзд.

Для багатьох людей з сільської місцевості евакуація стає проблемою саме тому, що вони не можуть і не хочуть покинути напризволяще своїх тварин. Волонтер розповідає, що доводилося вивозити різну живність — коней, корів, баранів, курей тощо. Найбільш складно перевозити коней, які бувають неохочі заходити у лафет, але всіх все одно вивозять.

У темряві зупиняються біля одного з дворів, де на них вже чекають люди зі спакованими речами. У будинку вікна забиті OSB-плитами, а даху просто немає. Весь двір засипаний уламками цегли та шиферу — це наслідки російських обстрілів. У багажний відсік завантажують пожитки: мішки з речами, пилосос, килими, пральну та швейну машинки.

Прив'язаний чорно-білий пес неспокійно крутиться, наче боїться, що поїдуть без нього, але звісно, забирають і його. У картонній коробці господиня несе сіру кицьку, яку заспокоює жінка. Через двір до машини ведуть чорно-рябу корову, яка поїде у спеціальному відсіку для перевезення тварин. Господарка будинку Наталія зізнається, що дуже не хочеться виїжджати.

Евакуація в сьогоднішніх умовах — процес складний через погані дороги, які в деяких селах взагалі відсутні, а також через те, що в той час, коли літають дрони, зникає GPS-навігація. Сім'я дуже переживає за волонтерів, і страшно всім. Приїжджають на нове місце мешкання, коли вже розвиднилося, і господарі переводять корову до сараю, заносять речі у двір.

Рішення переїхати було для родини дуже важким, але жити далі вдома дуже складно. З вересня до них ніхто не приїжджає, хліба навіть не привозять, сидять без світла, без води, під постійними обстрілами. На їхній вулиці порозбивало багато хат, а на сусідній — ще гірше. На новому місці, можливо, складно буде розміститися з усім господарством, зате тут спокійніше, хоча це не означає, що тут зовсім тихо.

70-річна мама Наталії зі сльозами на очах розповідає, що інколи бахкає так, що відкриваються двері. Після смерті чоловіка та сина жінка залишилася в хаті сама, а тепер з нею житиме родина доньки. Люди дякують волонтерам за допомогу і сподіваються, що звернуть на них увагу, хоча б підключать світло, адже там все ж таки залишились люди.