Щойно нафтова пляма в Чорному морі, що утворилася після попередньої атаки українських дронів на нафтопереробний завод у Туапсе, почала наближатися до пляжів резиденції Путіна на мисі Ідокопас поблизу Геленджика, — як наші безпілотники знову вдарили по цьому ж НПЗ. Реклама Болотний диктатор може відкривати купальний сезон…

Нагадаю: Туапсинський нафтопереробний завод виробляє близько 12 мільйонів тонн нафтопродуктів на рік. Його ключовий продукт — дизельне пальне, основа воєнної логістики агресора. А порт Туапсе — це ворота для експорту російських нафтопродуктів і ключовий хаб компанії Роснєфть на Чорному морі.

Варто нагадати, що ця структура перебуває як під західними, так і під нашими «далекобійними» санкціями. З кожним днем обходити їх Росії стає дедалі складніше. Головне в цій апокаліптичний картині інше: цей процес має щасливий кінець Окрім Туапсе, під нашим вогневим контролем перебувають балтійські порти Усть-Луга та Приморськ.

Але це лише вершина айсбергу: нафтові компанії змушені скорочувати видобуток «чорного золота», оскільки внаслідок українських атак знищуються резервуари для зберігання сирої нафти, руйнуються логістичні вузли. За попередніми оцінками, у квітні видобуток нафти в росії може впасти на 300−400 тисяч барелів на добу порівняно з березнем — це стане найбільшим скороченням із 2021 року.

Дещо несподівано наші далекобійні санкції почали виконувати ще одну, надзвичайно важливу функцію — інформаційно-просвітницьку. Населення на болотах на власні очі побачило, що російська влада нехтує безпекою людей, які страждають від екологічних наслідків катастроф. Одна з місцевих тітоньок описує ситуацію так: «У школах заняття не скасували, діти йдуть під цим чорним дощем. На запитання, чи будуть видавати маски або респіратори, вчителька лише розвела руками.

В аптеках черги, люди купують сорбенти, бо у багатьох почалася нудота і різь в очах. Ми тут як піддослідні кролики… » Реклама: Реальність проста: «пересічні росіяни» починають дихати повітрям власної війни.

Вони відчувають на собі її запах, її токсичність і водночас — неефективність, лицемірство та цинізм своєї влади. Чиновники не наважуються оголосити надзвичайний стан, закрити школи чи бодай надати чіткі інструкції. Натомість вони роблять вигляд, що нічого не відбувається: замість рішень — «свята весни» і висадка дерев.

Цей стиль поведінки добре знайомий — саме так діяла радянська влада під час Чорнобильської катастрофи. Наслідки ми пам’ятаємо. Чорні нафтові хмари й надалі накриватимуть Росію, занурюючи її в темряву.

НПЗ горітимуть. Екологічна криза стане повсякденністю. Економічна деградація перейде у фазу колапсу.

А графіки «надлишкової смертності» сягатимуть нових рекордів. Але головне в цій апокаліптичний картині інше: цей процес має щасливий кінець. Крок за кроком ми наближаємо момент, коли незграбна конструкція під назвою «російська федерація» (яка ніколи не була справжньою федерацією) завалиться під вагою власного божевілля.

Отже, фаєр-шоу на болотах триватимуть. Ці далекі вогні — не просто пожежі, це провісники нашої перемоги. Слава Україні!

Оригінал Текст опублікований з дозволу автора