Ідея президента США Дональда Трампа встановити контроль над Гренландією перестала бути простою заявою і перетворилася на повноцінну геополітичну кризу. За кілька тижнів напруга навколо найбільшого острова світу втягнула США, Данію, НАТО, європейських союзників і навіть місцеве населення, якому уряд порадив готувати запаси їжі та води. Формально мова не йде про війну чи анексію, але дедалі більше ознак вказують: Гренландія стала майданчиком для нового типу протистояння — без танків, але з ультиматумами та розмиванням самого поняття суверенітету.

Інтерес США до Гренландії не є новим. Після Другої світової війни Вашингтон уже намагався викупити острів у Данії, а у 1951 році дві країни підписали оборонну угоду, яка надала США практично необмежений військовий доступ до території. У 2018 році Дональд Трамп знову публічно заговорив про можливість купівлі острова, тоді цю заяву сприйняли як політичний курйоз. Проте у 2026 році ситуація виглядає інакше, адже Трамп підкріплює свої заяви конкретними безпековими аргументами, економічними інтересами і політичним тиском на союзників.

Ключовим виправданням для американського президента стала система протиракетної оборони, яку він анонсував як багаторівневий щит для захисту США від ракетних загроз. Трамп неодноразово заявляв, що Гренландія є критично важливою для цього проєкту з огляду на її географічне розташування в Арктиці — потенційному напрямку ракетних запусків з боку росії чи Китаю. Втім, за оцінками експертів, стратегічна необхідність контролю саме над Гренландією є сумнівною, оскільки США вже мають там космічну базу, яка виконує функції раннього попередження.

Поза безпековою риторикою залишається ще один важливий фактор — ресурси. Танення льодовиків відкриває доступ до покладів рідкісноземельних металів, прісної води та нових транспортних маршрутів. На цьому тлі американські мільярдери вже роблять ставку на Гренландію, інвестуючи у компанії, які займаються розвідкою корисних копалин. Експерти з арктичної безпеки наголошують, що такі інвестиції мають не лише економічний, а й політичний вимір — йдеться про формування впливу на місцеві центри ухвалення рішень.

Данія та уряд Гренландії категорично відкинули будь-які пропозиції про передачу острова США. Прем'єр-міністр Гренландії Єнс-Фредерік Нільсен наголосив, що у разі вибору між США та Данією острів залишиться з Копенгагеном. Водночас європейські союзники почали діяти, оголосивши про розширення військової присутності на острові та запуск навчань. До них долучилися Франція, Німеччина, Канада, Швеція та Нідерланди, що має міжурядовий характер і не було формально схвалено НАТО, щоб уникнути прямої ескалації всередині Альянсу.

Переломним моментом стали переговори між Трампом і генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, які передбачають збереження суверенітету Данії над Гренландією, але суттєве розширення американської військової присутності. Угода може включати оновлення оборонної угоди 1951 року, розміщення елементів системи оборони, розширення баз США та посилену роль НАТО в Арктиці. За словами Рютте, питання передачі контролю над Гренландією не обговорювалося, хоча Трамп заявив, що запропонований формат дає США все, що їм потрібно.

Найнебезпечнішою ідеєю стала пропозиція передачі США суверенітету над окремими ділянками Гренландії для розміщення військових баз — за аналогією з британськими базами на Кіпрі. Формально це не анексія, але фактично це створення американських анклавів на території іншої держави. У своїй промові на Всесвітньому економічному форумі Трамп заперечив наміри силового захоплення, але водночас зажадав негайних переговорів щодо купівлі острова, заявивши, що не хоче застосовувати силу, але запам'ятає відмову.

На цьому тлі уряд Гренландії зробив безпрецедентний крок: прем'єр-міністр Нільсен закликав мешканців мати запаси продуктів і води щонайменше на п'ять днів, оскільки застосування військової сили малоймовірне, але не виключене. Уряд створює міжвідомчу робочу групу для підготовки до можливих збоїв у повсякденному житті — від логістики до енергетики. Анексія Гренландії залишається малоймовірною, але дедалі реалістичнішим виглядає сценарій, за якого Данія формально зберігає суверенітет, а США отримують контроль над ключовими безпековими, економічними та інфраструктурними процесами. Гренландія стала тестом для НАТО, Європи і самого поняття суверенітету у XXI столітті, і питання тепер не в тому, чи зміниться прапор над островом, а в тому, чи можна втратити реальний контроль, так і не втративши територію.