Напередодні Великодня у гуцульських селах та на Буковині оживає давня традиція, яку називають «іти в кукуци». Діти, яких у народі називають «вогниками» або «кукуцєнниками», обходять господи сусідів, хрещених та родичів, щоб сповістити про свято та отримати ритуальне печиво та подарунки. Цей обряд є не просто розвагою, а важливим духовним актом, що символізує єднання поколінь та пам'ять про предків.

Історично «вогники» приносили до осель живий вогонь у лампадках, який мав сповістити господарів про наближення найбільшого християнського свята. Саме з цього вогню згодом розпалювали велику «дідівську ватру» — пам'ятний вогонь, призначений для того, щоб предок, що на небі, дізнався про згадку на землі. Цей вогонь палили напередодні свята або в перші дні Великодня на полях чи на обійстях, а навколо нього обходили громаду, перестрибували через полум'я та ділилися частуванням.

У радянські часи ця традиція зазнала переслідувань: дітей соромлювали за участь у обряді, а слово «кукуцєнник» набуло негативного забарвлення. Попри це, у деяких селах Косівського, Путильського та Верховинського районів, а також на Закарпатті, звичай зберігся, хоча й у спрощеному вигляді. Замість живого вогню діти сьогодні приносять лише вістку та отримують «кукуци» — ритуальні булочки, яблука, писанки чи іграшки.

Саме печиво «кукуц» зазнало значних змін: від простих коржиків з пшеничної чи кукурудзяної муки, випечених на капустяному листку, до тістечок у формі пташок. Етнографи наголошують, що в давнину це печиво було суто пісним і не прикрашалося хрестиком, оскільки до Великодня цей символ не можна було ламати чи різати. Діти готувалися до обходу ретельно, одягаючи святошне та беручи з собою кошики чи торбинки, щоб урочисто нести «вістку» до кожної оселі.

Гуцульська традиція стверджує: поки будуть «гріти діда» — доти буде гармонія у світі. Для господарів прихід маленьких «вогників» є знаком згори, що родина не забуває своїх предків. Цей звичай нагадує дорослим про необхідність вшанування пам'яті предків молитвою та добрим словом, адже поки навіть найменші горяни нагадують старшим про обов'язок, доти в світі панує згода та спокій.