Історія Антоніни Ріа — це шлях, який тривав десятиліттями і завершився лише у 2022 році. Жінка змінювала міста, а разом із ними й мову, кілька разів у житті, щоб нарешті повністю дерусифікуватися. Її досвід показує, як складно було говорити українською в умовах, коли це іноді було небезпечно.

Народившись у Запоріжжі в середовищі, де всі говорили російською, дівчинка отримала цю мову як першу. Коли їй виповнилося три роки, сім'я повернулася до Івано-Франківська, але адаптація в садочку пройшла важко через мовний бар'єр. У дев'ять років батьки остаточно розлучилися, і дівчинка знову опинилася в Запоріжжі.

Фото до матеріалу: Історія Антоніни Ріа: коли говорити українською було небезпечно

У українській школі дев'ятирічна Антоніна відчула себе зрадженою, коли вчителі та учні на перервах говорили російською. Вона розповіла, як розплакалася, не зрозумівши запитання про змінне взуття, бо навколишнє середовище вимагало говорити «нормальною» мовою. Це ставалося навіть на уроках, що призвело до колонізації її мозку.

Повернувшись у Івано-Франківськ у 14 років, Антоніна знайшла місто з кращим рівнем культурного розвитку та можливостями для журналістики. У Запоріжжі вона бачила багато п'яних людей, сміття та панування російської мови на вулицях, тоді як у Франківську відчула контраст у якості життя.

Фото до матеріалу: Історія Антоніни Ріа: коли говорити українською було небезпечно

До 2022 року вона фактично жила у двомовності, відповідаючи українською тим, хто говорив українською, і російською — іншим. Вона розповіла, що українська була мовою душі, а російська — нав'язаним побутом, і що перебороти внутрішнього «москаля» було найважчим завданням.

Лише у 2022 році Антоніна остаточно перейшла на українську разом із мамою та більшістю друзів. Вона зазначила, що силою змушувати людей змінювати мову неправильно, і що потрібен зважений підхід, щоб не викликати протидії «на зло».