Батько чемпіона світу Олександра Усика, Олександр Анатолійович, помер у 2012 році, не дочекавшись моменту, коли син покаже світові свою золоту олімпійську медаль. Ця трагічна обставина стала важливою частиною історії великого українського боксера, який завжди присвячував свої перемоги пам'яті рідного батька.

Олександр Анатолійович народився у 1962 році на Сумщині, а згодом переїхав до Криму, де й побудував свою сім'ю. Його життєвий шлях був насиченим подіями: він служив у радянській армії, працював на будівництві та брав участь у війні в Афганістані.

У 1984 році у Криму він познайомився з майбутньою дружиною, а вже у 1987 році на світ з'явився їхній син Олександр. Саме батько взяв на себе роль першого тренера, привівши юного Сашка до перших бійцівських тренувань.

Син часто сперечався, чи варто займатися боксом, але батько дав мудру пораду: якщо не хочеш, щоб тебе били, ти мусиш бити сам. Цей принцип став основою для майбутньої кар'єри чемпіона світу.

Олександр Анатолійович сам був боксером у дитинстві і завжди підтримував себе у формі, щоб бути прикладом для сина. Він багато вкладав у розвиток таланту дитини, але доля не дала йому побачити найголовніший момент у кар'єрі Олександра.

Коли Олександр повертався додому після Олімпійських ігор 2012 року з золотою медаллю, батько вже був у труні. Боксер розповідав, що вклав нагороду у руку померлого та вийшов із кімнати, залишившись з важким сумом.

Усі подальші великі перемоги чемпіона, зокрема історичний бій проти Тайсона Ф'юрі та здобуття титулу абсолютного чемпіона світу в надважкій вазі, Олександр присвячував пам'яті свого батька, який так і не побачив цих триумфів.