У 1882 році в Одесі запрацювала перша телефонна станція, що стало початком епохи швидкого зв'язку в Україні. Вже за кілька років одесити могли дзвонити не лише в Київ чи Миколаїв, але й у Європу, хоча розмови були суворо обмежені часом та змістом.

Наприкінці XIX століття великі українські міста наповнилися високими дерев'яними стовпами та залізними стійками на дахах, густо обплутаними дротами. Містяни часто бурчали, що ці конструкції псують архітектурний вигляд міст, але прогрес було не спинити.

Головною перешкодою для масового використання залишалися шалені тарифи. Нові комунікації були по кишені лише заможним верствам населення, тоді як більшість людей не розуміла необхідності технічних витребеньок, адже пошта чудово справлялася зі своїми завданнями.

Держава суворо контролювала користування телефоном: абонентам заборонялося зловживати лінією та вести порожні розмови. На відміну від поштових контор, де працювали десятки співробітників, телефонний зв'язок вимагав дисципліни та економії ресурсів.

Попри скептицизм та високі ціни, телефон став невід'ємною частиною життя українських міст, змінивши спосіб комунікації та підготувавши ґрунт для майбутнього розвитку телекомунікацій у країні.