Бродські — це легендарна династія підприємців та меценатів, чий слід у Києві залишився на століття. Їхнє прізвище носить вулиця в районі Казенних дач, а будівлі, зведені їхніми руками, досі є гордістю столиці. Ця історія розповідає про людину, яка не лише розбагатіла, а й зробила це заради добра до киян та майбутніх поколінь.

Засновником династії став Ізраїль Маркович, внук рабина та син комерсанта. Його рід походить із міста Броди, яке в XIX столітті прозвали «Галицьким Єрусалимом» через величезну кількість євреїв. Саме там Ізраїль отримав від батька підприємницький хист, а від дідузя — людяність та побожність, які допомогли йому стати найуспішнішим серед братів.

Шлях до капіталу Ізраїля був непростим. Після смерті батька він успадкував 40 тисяч рублів, але перша спроба розбагатіти на цукровому заводі прогоріла через брак досвіду. Не здавшись, він пішов навчання до графа Бобринського, вивчаючи ремісничу справу та агрономію. У 1846 році він знову взявся за ризик і придбав занепалий завод у Лебедині, запустивши вигідне виробництво рафінаду.

Співпраця з поміщиком Петром Лопухіним дозволила Ізраїлю збільшити виробництво з 10 тисяч пудів до мільйона на рік. У 1854 році бізнес перейшов у повну власність мецената. Він не шкодував грошей на ремонт та закордонне обладнання, а робітників забезпечував високими зарплатами та пільгами. Це був рідкісний приклад соціальної відповідальності в епоху, коли інші підприємці експлуатували працівників.

У 1873 році Ізраїль створив Олександрівське товариство цукрових заводів — найбільший трест у Російській імперії. Під його крилом працювало 10 тисяч людей, а виробництво забезпечувало 15-25% потреб держави в рафінаді. До переїзду до Києва він побудував цукровий завод у Одесі, який постачав товар у Крим, Кавказ та Прибалтику.

Вже в Києві Ізраїль Маркович спрямував кошти на благодійність. Він заснував притулок для літніх людей у Златополі та пожертвував свій маєток. У грудні 1865 року він зареєстрував купців у київських, а рік по тому вся династія переїхала до столиці. Тоді місто страждало від русифікації, зубожіння та хвороб, тому вкладення підприємців були критично важливими.

Одним із головних внесків стало купівля Київського парового млина на Подолі. Будівля розташовувалася на розі Ігорівської та Набережно-Хрещатицької вулиць. Згодом керування передали синові Лазарю, який суттєво розширив бізнес. Також Ізраїль пожертвував 150 тисяч рублів на будівництво лікарні для незаможних євреїв у Лук'янівському районі.

Лікарня на 112 ліжок працювала безоплатно, а препарати відпускали й амбулаторним хворим. Меценат також виділив кошти на ремісничі училища для дітей із бідних сімей та християнські організації. Його заслуги принесли звання комерції радника та повагу серед сучасників навіть після смерті у 1888 році.

Сьогодні київська влада перейменувала Смоленську вулицю на вулицю Сім'ї Бродських, щоб зберегти пам'ять про цього видатного підприємця. Приклад Ізраїля Марковича доводить, що почесна згадка гарантується веденням бізнесу, що вкладається в розвиток міста. Саме такі традиції відповідального бізнесу час повернути Києву заради кращого майбутнього.