Російська армія на Харківщині демонструє завзяття, але не має можливостей реалізувати поставлені перед нею завдання у цю весняно-літню кампанію. За оцінками українських військових, створення 20-кілометрової буферної зони на нашому боці кордону виглядає нереалістичною задачею у короткостроковій перспективі, про що заявив речник Угру УО Віктор Трегубов.

На думку офіцера, активність противника посилилася лише після відновлення після зимової кампанії. Російське командування має амбіції щодо контролю над Куп'янськом та Лиманом, щоб потім рухатися на Слов'янсько-Краматорську агломерацію. Проте, як зауважив експерт, ворог сам розуміє, що досягнення цих цілей є малоймовірним, але продовжує активно намагаються це показати.

У підрозділів РФ спостерігаються певні успіхи на північ та схід від Куп'янська. Аналіз DeepState фіксував просування ворога на лівому березі річки Оскіл у перші дні квітня. Змагання за Голубівку тривали тривалий час, проте увійти до міста ворог так і не зміг, попри інтенсивні інфільтраційні спроби.

Групи, що намагаються просунутися ближче до міської межі, знищуються на підступах, проте дистанція дійсно скорочується. Особливо висока активність зареєстрована на схід від міста, на лівому березі Осколу. Попри заяви про втрату Куп'янська-Вузловий, це неправда, хоча тиск на цей напрямок справді наростив.

Російське просування до Вовчанська зумовлене складними умовами для оборони. Українські захисники під невпинними атаками тримають позиції на південно-східній околиці повністю зруйнованого міста вже два роки. Росіяни намагаються лізти вгору на схід до хуторів та на південь, де тримати позиції без наявності міської інфраструктури є надзвичайно важко.

Варто наголосити, що у цій весняно-літній кампанії Південно-Слобожанський та Куп'янський напрямки для РФ є другорядними порівняно із Запоріжжям та Донеччиною. Це підкреслює зміну пріоритетів російського командування, яке зосереджує сили на інших напрямках бойових дій.

Військові застерігають не сприймати активність ворога як ознаку неминучого провалу на Харківщині. Навпаки, це свідчить про високу мобілізаційну потенцію Росії та її готовність витрачати величезні ресурси, навіть знаючи про нереалізованість тактичних цілей на цьому напрямку.