Електронне декларування стало одним із ключових інструментів у боротьбі з корупцією в Україні. Воно дозволяє суспільству контролювати прозорість доходів і майна посадових осіб, що є важливим кроком до формування довіри до державних інституцій. Водночас практика показала: без кримінальної відповідальності система декларування могла б стати радше формальністю. Саме тому зараз законом передбачено покарання за свідоме внесення неправдивих відомостей у декларації.

Стаття 366-2 КК України встановлює відповідальність за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Простими словами, якщо службовець свідомо приховав майно, доходи чи активи або навмисне занизив їхню вартість, це може стати підставою для кримінального переслідування. Об’єктивна сторона злочину полягає саме в умисному внесенні неправдивих даних або умисному неподанні відомостей, які підлягають декларуванню.

Важливо підкреслити, що кримінальна відповідальність настає лише у випадку, якщо розбіжність перевищує суттєвий поріг. Якщо йдеться про незначні помилки чи технічні збої, такі дії можуть тягнути лише адміністративну відповідальність. Отже, ключова різниця між адміністративною та кримінальною відповідальністю – це не лише розмір відхилення у даних, а й наявність умислу. Лише доведений факт свідомого спотворення інформації дозволяє кваліфікувати діяння як кримінальний злочин.

Закон «Про запобігання корупції» чітко визначає коло осіб, які зобов’язані подавати декларації. До них належать державні службовці різних категорій, посадові особи місцевого самоврядування, судді, прокурори, народні депутати та керівники державних підприємств, які отримують фінансування з бюджету. Кримінальна відповідальність за статтею 366-2 застосовується виключно до цієї категорії осіб, оскільки саме вони виконують публічні функції та розпоряджаються ресурсами громади чи держави.

Основні санкції передбачають кілька варіантів покарання залежно від тяжкості правопорушення. Найбільш поширеним рішенням судів є штраф, який може становити значну суму і суттєво б’є по фінансовому стану порушника. Також можливі громадські роботи як альтернатива, або обмеження волі, якщо недостовірність декларування має очевидний умисний характер і суттєво підриває довіру до державних інститутів.

Окрім основного покарання, обов’язковим є позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов’язаною з державними функціями, на строк до 3 років. Репутаційні втрати також значні: публічність вироку шкодить кар’єрі, довірі суспільства та особистому життю. Варто відзначити, що такі наслідки мотивують до ретельності в декларуванні, але можуть бути надмірними для ненавмисних помилок.

Судова практика ілюструє застосування статті реальними прикладами. Наприклад, у 2025 році колишнього депутата Турбівської селищної ради визнали винним за недостовірні дані про готівку на 5,5 млн грн, призначивши штраф та заборону на посади. Суди вимагають доведення, що декларант знав про помилки, що уніфікує підхід, але змушує замислитися про суб’єктивність оцінок. Докази зазвичай включають відомості з державних реєстрів, банківських документів та податкових звітів.