Колишні ув'язнені жінки вже воюють на Запорізькому напрямку: їхній шлях від колонії до фронту

Колишні ув'язнені жінки вже стоять на бойових позиціях на Запорізькому напрямку. Вони керують ударними дронами, хоча ще кілька місяців тому відбували строк і працювали в тюремному швейному цеху. Цей шлях від колонії до першого бойового виходу простежив Frontliner, розповідаючи про те, чому армію вони вважають своїм другим шансом.

Троє жінок у тактичному одязі з папками в руках йшли подвір'ям в'язниці. За великими каламутними вікнами швейного цеху видно було обличчя жінок, які з цікавістю роздивлялися незнайомців. Коли військові заходили всередину, біля дверей на них вже чекала юрба. Жінки були одягнені по-різному: хтось у гумових капцях, хтось – у кросівках чи валянках, голови вкриті різнобарвними хустками.

Голови морально-психологічного забезпечення «Джаз» об'їздив десятки колоній по всій Україні й завербував чимало сильних штурмовиків відколи ухвалили закон про мобілізацію засуджених. Сьогодні його завдання інше – заохотити жінок долучитися до експериментальної жіночої роти операторок дронів. Він вірить, що армія справді може дати другий шанс, чого із засудженими рідко трапляється.

Після промови рекрутера кілька десятків жінок записалися на співбесіду, що відбувалося прямо в колонії. Дехто казав прямо: вирішили піти за прикладом однолітки, яка вже встигла заслужити авторитет серед командування. Але попереду був суворий відбір. У 1 ОШП шукають добровольців без наркотичної чи алкогольної залежності, а також відсутність важких інфекційних хвороб, як-от туберкульоз або ВІЛ.

З 40 кандидаток відібрали лише пʼять. Усі вони – з однієї колонії. Рекрутери ставилися до обіцянок засуджених зі скепсисом, адже деякі жінки ледь ступали у кабінет, і військові одразу робили висновки, що людина має залежності. Однак для команди важливіша якість, ніж кількість, тому список спрямували до Державної кримінально-виконавчої служби та медкомісії.

Життя у колонії називали «лагерем», де день тягнеться мов тиждень, а робота і обличчя навколо не змінюються. Для багатьох засуджених мобілізація стала кроком у нове життя. Вони розуміли, що через кримінальне минуле не матимуть майбутнього, але бачили в армії шанс забезпечити дітей та побудувати інше майбутнє. Вихід із в'язниці для багатьох став спокійним, адже вони відчули, що опинилися на правильному шляху.

Після базової підготовки новобранки опинилися на полігоні, де вчилися стріляти та керувати технікою. Дівчата закидали у машину бронежилети й наплічники, а дорогою щоки обпікав холодний вітер. Жінки йшли на стрільби, човгаючи берцями в багнюці, і несуть важкі ящики з боєкомплектом. Старша сержантка часто буває різкою, але жінки не ображаються, а навпаки, поважають її та командирів за другий шанс проявити себе.

Уже кілька тижнів засуджені жінки перебувають поблизу сірої зони на Запорізькому напрямку, чекаючи на свої перші бойові виходи. Там часу на роздуми майже немає: потрібно дбати про побут у екстремальних умовах, тренуватися й продовжувати навчання. Старанність новобранок тішить їхніх інструкторів, адже за всі три місяці жодна з них не зіскочила в СЗЧ. Наступні сім днів на позиціях вони описують як час постійної напруги, адже росіяни не припиняють бомбардувати мінометами та дронами.