Наземні роботизовані комплекси в Україні вже перетворились на важливий стратегічний інструмент. Вони ефективно працюють у логістиці, евакуації та розвідці, проте їхня кількість має зростати в масштабі. На сьогодні цей напрямок розвивається швидше, ніж це дозволяє темп війни, що створює ризики для ефективності підрозділів.

Ситуація нагадує стан безпілотників на початку 2023 року. Високий потенціал існує, але повністю сформованої системи поки немає. Екосистема вже формується, однак розвивається фрагментовано. Відсутність єдиного центру координації призводить до розмивання пріоритетів і повільного масштабування бойового досвіду.

Бойовий офіцер та засновник Школи НРК Віктор Павлов пояснює, що потрібна не просто штабна структура. Координаційний центр має бути консультативно-дорадчим органом, який працює в орбіті Міністерства оборони. Його мета — об'єднати стейкхолдерів заради спільної мети, а не наважувати всім, що робити.

Процес закупівель потребує трансформації. Вже близько 70% наземних комплексів купують за недержавні кошти. Щоб уникнути розривів у забезпеченні, потрібне гармонійне поєднання централізованої та децентралізованої закупівлі. Це допоможе виробникам планувати масштабування виробничих ліній та пришвидшити вивід техніки на фронт.

Важливим аспектом є стандартизація та навчання. Необхідно спростити взаємозамінність деталей між різними комплексами, наприклад, акумуляторів та роз'ємів. Координаційний центр має розвивати підготовку інженерів, щоб уникнути дефіциту кваліфікованих операторів та фахівців.

Реалізація цих ідей дозволить уникнути помилок минулого та прискорити роботизацію війська. Завданням є не просто закупівля техніки, а розвиток здатності війська її використовувати. Це врятує багато життів і пришвидшить перехід від сотень до десятків тисяч роботів на фронті.