Українська літературознавиця Тамара Гундорова у розмові про 40-річчя Чорнобильської трагедії наголосила, що ця подія стала кінцем епохи модерну і початком світової епохи ризику. Вчена стверджує, що для України події війни та політичні зміни важливіші за аварію на ЧАЕС, але саме Чорнобиль змінив наше мислення, вивівши нас у зону невидимих загроз і усвідомлення небезпеки ядерної зброї.

Гундорова зазначила, що література про Чорнобиль має бути просякнута антиімперським наративом, оскільки аварія стала каталізатором національного руху за незалежність. Письменники-шістдесятники, зокрема Ліна Костенко та Іван Драч, надали цій трагедії національний сенс, створивши метафору духовного Чорнобиля, яка підсилювала боротьбу за суверенітет.

Вчена також застерегла від надмірного плекання травм, коли наші рани нашаровуються одна на одну: Голодомор, війни, Чорнобиль. Вона вважає, що українська література часто втікає від сучасності, загрузаючи в минулому або сподіваннях на майбутнє, тоді як саме зараз Україна бореться за відвойовування власної сучасності.

Тамара Гундорова розповіла про важливість феміністичної критики в українській класичній літературі, акцентуючи увагу на Лесі Українці та Ользі Кобилянській як видатних фемінках. Вчена планує перевидати свою монографію про Кобилянську у 2026 році, додавши нові погляди на її зв'язок з німецькою літературою та тему кризи маскулінності.

Літературознавиця зазначила, що сучасна українська література часто орієнтована на легке читання та терапію, а не на глибину та полістилістику. Вона підкреслила необхідність поєднання історії з сучасністю та створення нових форм екранізації класики, щоб Україна могла бути цікавою світовій аудиторії.