25 грудня 1999 року в автотрощі під Києвом загинув В'ячеслав Чорновіл. Усі знають його як борця за українську незалежність. Ми ж хочемо познайомити тебе зі Славком Чорноволом - людиною. Постать Чорновола — непересічна, але інколи надто канонізована. З нагоди річниці його народження ми хочемо познайомити тебе зі справжнім Славком Чорноволом: маленьким хлопчиком, який любив збирати квіти й писав у місцеву газету про шовкопряда.

Пронизані теплом спогади з дитинства В'ячеслава Чорновола залишила його сестра Валентина. Вона багато розповідала про чуття брата до природи: "Квіти любив збирати: ромашки, васильки. Завжди приносив букети цих квітів". І до подорожей: "Він дуже любив збирати гриби. Я з ним у Карпати ще школяркою ходила. І він завжди, поки ми ще спали в наметі, приносив ці гриби".

Кумедним видається епізод, пов'язаний із письменницькими амбіціями Славка. Колись він згадував про це сам, а згодом Валентина підтвердила: хотів стати поетом, та позаяк вірші не вдавалися, покинув цю справу й подався в журналістику. Ще у шкільні роки хлопчик надсилав короткі есеї до місцевих газет і якось навіть отримав медаль "за щось про шовкопряда".

Студентські роки визначилися зміною поглядів і утвердженням власних орієнтирів. Чорновіл приїхав до Києва й жахнувся: в інтернаціональному світі комунізму його цькували за українську мову, а викладачі в університеті "боялися ще слово сказати". Саме в цей момент у житті тоді ще молодого журналіста з'являються шістдесятники. Вони, немов хвиля, затягують його у власний океан вільної творчості й українських сенсів.

19 вересня 1964 року шістдесятники святкували спільне 70-річчя Івана Світличного та Алли Горської. За ініціативою ювілярів була задумана весела забава, однак жарти мали політичний підтекст. Був створений ЦЮК — Центральний ювілейний комітет, а його головою обрали тоді 27-річного журналіста В'ячеслава Чорновола. Того ж дня відбулася весела художня лотерея на користь прикутого до ліжка молодого письменника з Житомира Євгена Концевича.

Поміж частинами життєвої історії дисидента хочемо поділитися ще кількома випадковими-невипадковими фактами. Ось, наприклад, історія про те, як В'ячеслав Чорновіл раз і назавжди поставив крапку в питанні "язика" із сестрою Валентиною, влаштувавши їй "холодний душ": Він уже був студентом, приїхав додому. Це було надворі, біля хати — умивальник. Я мила руки, ми про щось говорили. У нас у селі казали "конєшно", а не "звичайно", і "навєрно". Ну, я щось таке й сказала. Він витягнув із криниці відро холодної води, на мене вилив і сказав: "Оце тобі "конєшно", оце тобі "навєрно". Цей холодний душ — на все життя".

Зі вступом до університету національна позиція Чорновола стала чіткою, а думки — безкомпромісними. Однак чи не першим пунктом відліку в історії його політичної боротьби вважають протест у кінотеатрі "Україна". Далі — арешт, правозахисна діяльність, участь у Гельсінській групі, створення збірки "Лихо з розуму", розповсюдження "Українського вісника" та ще два терміни. Під час заслання В'ячеслава відправили до найвіддаленішої табірної точки Якутії — далі на схід висилали лише Василя Стуса.

Красномовними фактами про період заслання вкотре слугують спогади сестри Валентини: В'ячеслав увесь час боровся. Хейфец, єврейський письменник, який був разом із ним у таборі, називав його "зеківський генерал". Він у таборі організовував політв'язнів на боротьбу, виборював статус політв'язня, перебував у штрафних ізоляторах, оголошував голодування — бо це був єдиний спосіб протесту. Незмінною підтримкою для Чорновола залишалася його третя дружина Атена Пашко. Офіційним подружжям вони стали вже в засланні — у 1978 році.

Завершальним розділом у життєписі В'ячеслава Максимовича стала політична діяльність. Він увійшов до сесійної зали Верховної Ради як лідер Народного руху України — команди, в якій, як він вважав, зібрав однодумців. І яка зрадила його у 1999 році. Політична змова стала для нього сильним ударом. Утім, навіть ця політична зрада не зламала Чорновола. Він працював далі, спілкувався з виборцями, знову почав збирати "Рух". Ніщо не могло затьмарити довіру людей. А ще — його минуле, історію й бачення, яке навіть конкуренти визнавали винятковим. На зустрічі з виборцями, за два дні до загибелі, його запитали: "Ну як "Рух"?" Він відповів, трохи стомлено, та як завжди оптимістично: "Все, я "Рух" зібрав докупи. Усе в порядку".