У регіональному управлінні Сил територіальної оборони «Південь» ЗСУ розповіли тривожну історію життя військовослужбовця 122-ї окремої бригади територіальної оборони Олександра Кобзаря. Його життя обірвалося трагічно 28 грудня 2023 року на Сумському напрямку під час виконання бойового завдання. Мати загиблого Тетяна Дмитрівна та його побратим Петро Чумаченко поділилися з читачами найціннішими спогадами про Героя, який віддав життя заради миру в Україні.

Олександр Геннадійович був стрільцем 184-го окремого батальйону. Група бійців виїжджала для зміни побратимів на спостережному пункті у Сумській області, коли їхня автівка потрапила у засідку ворожої диверсійно-розвідувальної групи. Попри проблеми зі здоров'ям, зокрема зі збаченням правим оком та пальцями правої руки, хлопець ніколи не жалівся і продовжував виконувати свій обов'язок.

Тетяна Дмитрівна згадує, що син з дитинства допомагав по господарству та рано пішов працювати, щоб заробляти гроші. Сам собі він купив першу автівку та мотоцикл, який дуже любив. Коли почалася повномасштабна війна, він свідомо вирішив стати на захист своєї родини та всієї країни від агресора. «Якщо не ми, тоді хто?» — так він відповідав на запитання про обов'язок захисника.

Побратим Петро Чумаченко розповідає, що вони знайомі ще з часів навчання у ПТУ у Татарбунарах. В один день вони обидва пішли добровольцями та зустрілися біля військкомату, потрапивши до одного підрозділу. Там вони добре здружилися, трималися поруч на позиціях, навіть ділячи номери на зброї. Спочатку Петро був кулеметником, а Олександр — другим номером у його розрахунку.

Одним із дивовижних моментів стало те, як природа врятувала життя захисника. Під час атаки у Бахмуті ворожа граната прилетіла всього за півтора метра від Олександра. Уламки розірвали кожух та куртку під ним, але термобілизну й тіло не зачепили. Командир просив його відпочити, але хлопець відмовився, маючи на увазі, що його обов'язок — захищати тих, хто вдома спокійно спить.

5 січня 2024 року родина чекала на повернення сина з відпустки, але так і не дочекалася його. 28 грудня прийшла сумна звістка про загибель Героя. Тетяна Дмитрівна каже, що не була в напрузі, бо вважала, що скоро побачиться з сином, але трагедія сталася набагато раніше. Вона називає сина справжнім Героєм, який загинув заради всіх нас.

На честь загиблого побратим Петро Чумаченко назвав свою доньку Олександрою. Коли дружина була вагітна, Петро запросив Олександра бути хрещеним батьком для дитинки. На жаль, це не вдалося реалізувати, оскільки захисник загинув раніше, ніж народилася дівчинка. Петро обіцяє, що коли донька виросте, обов'язково розповість їй про мого побратима Олександра Геннадійовича Кобзаря. Вічна пам'ять Герою!