Міфи і правда про прибутковість свинарства

Хто з нас не чув легенд про неймовірно смачне українське сало завтовшки з долоню, що просто тане в роті? Згадки ще ширяться межи людьми, а от сам колись масовий вітчизняний продукт лишається у далекому минулому. Вже не рік-два поспіль ті, кому смакує сало, споживають значно тонше імпортне, вирощують сальних поросят самотужки чи отримують делікатес у подарунок від родичів із села.

Та й культура присадибного свинарства разом з людьми покоління 40‒50 років минулого століття відходить у минуле. Ті, хто в дитинстві аж пищали — так полюбляли мультиплікаційну родину рожевощокої Пеппи, у дорослому віці не поспішають вирощувати реальних тварин, навіть якщо мають для цього всі умови. А що ж промислове свинарство?

Не встигає виробити стільки м’яса, як того потребує ринок — до сала діло не доходить. Чому ж галузь, про яку нині звідусюди трублять як про високомаржинальну, ніяк не може набрати потужних обертів? За яких умов українське свинарство стане економічно привабливим?

І чи врешті-решт відродиться славне українське сало? Про все це в інтерв’ю GrowHow розмірковує експерт і практик галузі Артур Лоза. Хто з нас не чув легенд про неймовірно смачне українське сало завтовшки з долоню, що просто тане в роті?

Згадки ще ширяться межи людьми, а от сам колись масовий вітчизняний продукт лишається у далекому минулому. Вже не рік-два поспіль ті, кому смакує сало, споживають значно тонше імпортне, вирощують сальних поросят самотужки чи отримують делікатес у подарунок від родичів із села. Та й культура присадибного свинарства разом з людьми покоління 40‒50 років минулого століття відходить у минуле.

Ті, хто в дитинстві аж пищали — так полюбляли мультиплікаційну родину рожевощокої Пеппи, у дорослому віці не поспішають вирощувати реальних тварин, навіть якщо мають для цього всі умови. А що ж промислове свинарство? Не встигає виробити стільки м’яса, як того потребує ринок — до сала діло не доходить.

Чому ж галузь, про яку нині звідусюди трублять як про високомаржинальну, ніяк не може набрати потужних обертів? За яких умов українське свинарство стане економічно привабливим? І чи врешті-решт відродиться славне українське сало?

Про все це в інтерв’ю GrowHow розмірковує експерт і практик галузі Артур Лоза. Чому м’ясо та сало в дефіциті — Пане Артуре, а розпочнімо із сала. Ніде правди діти, добрий продукт вітчизняного виробництва зі свічкою не знайдеш…

Як же так сталося, що сало, без якого українці колись не мислили життя, потрапило до розряду дефіцитних? — Так, це правда, Україна давно імпортує його з країн ЄС. Фактично, найбільша питома вага в структурі імпорту припадає якраз на свиняче сало. Нині галузь не виробляє необхідного обсягу продукції: у нас попит на м’ясо, а саме свинину, перевищує пропозицію, а щодо сала тим паче.

NB: Селекція свиней давно вже зміщується в бік вищої м’ясності, а традиційно сальні українські породи або взагалі втрачені, або залишилися в незначній кількості. Водночас на виробництво одного кілограма м’яса потрібно у 2,5‒3 рази менше кормів, аніж на виробництво кусня сала такої ж ваги. Тому воно повинно б коштувати втричі дорожче, а насправді обходиться покупцям значно дешевше.

Були періоди, коли продукт підтягувався у ціні до м’яса, якийсь час навіть був дорожчим. Дефіцитність доброго українського сала та менші, ніж потребують споживачі, обсяги виробництва вітчизняного м’яса пов’язані з розвитком і поточним станом галузі, що не можна оцінювати окремо від певної тяглости подій. Я розбив би відносно сучасну історію свинарства на кілька періодів.

• Ще за радянських часів і, умовно кажучи, до 1990-х років в Україні нараховували понад 20 млн голів свиней, а виробництво свинини в забійній вазі становило 1,66 млн тонн на рік. Загальний обсяг виробництва, як порівняти з нинішнім, значно більший, а от ефективність — невисока. Галузь мала розгалужену систему: діяли науково-дослідні установи, функціонували племінні господарства, працювали промислові свинарські підприємства, котрі отримували державну підтримку.

Свинарство України завжди було розділене на два сегменти: промислове свинарство й присадибне — велику кількість свиней утримували одноосібники, за радянських часів питома вага їх становила 30%. • Практично повна руйнація галузі, що відбулася у 90-ті роки, передусім стосувалася промислового сектора, в якому поголів’я зменшилося в рази.

Обсяги присадибного виробництва теж дещо поменшали й вирівнялися з промисловими, а протягом деякого часу в двохтисячні роки кількість домашніх тварин навіть випереджала поголів’я на фермах. • Згодом почалося поступове відродження галузі. З’являлися перші промислові підприємства нового типу, що намагалися копіювати європейські чи американські підходи у вирощуванні свиней.

Оскільки племінну справу в Україні не вели й генетичне покращення не відбувалося, між вітчизняною селекцією та розвитком генетики свиней у світі утворилося величезне провалля. Тому виробники, котрі реконструювали або будували підприємства, здебільшого інвестували в імпортовану генетику й сучасні технології. Так з 2000 по 2010 роки зароджувався кістяк нового українського свинарства, яке поступово витісняло старі ферми, засновані на неефективних принципах годівлі, утримання свиней і поводження з тваринами.

• У минулому ж десятиріччі відбулася, можна сказати, експансія закордонного свинарства — поширення нових методів вирощування свиней на теренах України. Цінові гойдалки — особливість галузі — Кожна справа, в яку вкладають інвестиції, має бути прибутковою, адже сучасний бізнес базується на економічному аналізі. — Загалом так, але галузь свинарства циклічна і розвивається за синусоїдальною схемою.

Маємо періоди, коли заробляємо, нейтральні й ті, коли втрачаємо. Тому рентабельність краще визначати за проміжок не менш як п’ять років. Періодично — на піках рентабельності, як зараз, з’являється інтерес до галузі, який пропадає на етапах збитковості.

NB: Нинішня позитивна ситуація всередині країни склалася завдяки кільком факторам. Найперше: імпорт свинини в Україну впав у понад три рази, як порівняти з минулим роком, а експорт практично відсутній. Причина? В Європі ціни на свинину дуже, я б сказав, безпрецедентно зросли.

Сьогодні вони трошки знижуються, але все одно доволі високі. Окрім того, скоротилася виробнича база. Від воєнних дій постраждало багато свинарських господарств, тому пропозиція на ринок зменшилася, але попит, попри те, що багато людей виїхало з України, залишається відносно сталим. Тож спостерігаємо певний баланс між попитом і пропозицією.

Хоча був і період суттєвого зростання цін на свинину, пов’язаний з валютними коливаннями. Нині ситуація вирівнялася, і ми не очікуємо значних змін. Ціна на свинину триматиметься у межах певного коридору.

— Цими роками багато хто хапається за тваринництво, зокрема свинарство, як рятівну паличку для перероблення продукції рослинництва, зі збутом якої є проблеми. — Перевиробництво зерна, яке залишається в країні, впливає на його ціну. Справді, порівняно невисока вартість зернових компонентів корму за якісного балансування раціонів позитивно позначається на ефективності тваринництва.

Але не тільки ці чинники впливають на рентабельність галузі. З моменту вступу до СОТ (2008 року) українське свинарство розвивається у відкритому регульованому законами ринку середовищі, яке функціонує за принципом саморегульованої бізнес-системи. Дехто керується хибним уявленням, ніби у свинарстві ціни формуються так, як в інших сферах: до собівартості виробництва додають націнку і таким чином отримують ціну продажу.

Тут зовсім по-іншому: виробник знаходиться між двома ринками (як між молотом і ковадлом), які диктують ціни виробникам свинини. NB: З одного боку, є ринок кормів, ціни на якому залежать від пропозиції й попиту, і не тільки в Україні, а й на зовнішньому ринку. З іншого боку, тисне ціна на свинину в забійній вазі, що формується відповідно до низки чинників, як-от попиту й пропозиції зі споживання свинини всередині України, експорту, імпорту.

Таким чином відбувається регуляція цього ринку, який диктує свою ціну. Ціна дуже волатильна, часто змінюється, адже торги відбуваються щотижня. Передбачити, в якому напрямі піде розвиток, доволі важко.

Свинарство вимушене адаптуватися до цих умов і шукати варіанти виживання. — Як довго галузь зберігатиме свою привабливість? Що потрібно знати про оті синусоїдні коливання господарям, котрі започатковують свинарство?

— В Україні ми визначили для себе такий показник, як індекс маржинальності ринку. Це співвідношення ціни на свинину до вартості фінішного комбікорму, тобто комбікорму кінцевої стадії відгодівлі, якого йде максимальна кількість. Індексом маржинальності, для якого характерна математична залежність у вигляді синусоїди, вимірюємо можливість заробляння або втрачання грошей у ринковому середовищі.

Іноді ситуація на ринку складається так, що заробляти практично нереально, як у 2020 й частково 2021 роках, коли свинарський бізнес втрачав гроші, продаючи вироблене нижче собівартості. Бувають періоди, коли ринок заробляє, як наприклад зараз, розміщуючись на верхній частині цієї синусоїди. Прийде час, і покотимося вниз — закон саморегуляції ринку характерний не тільки для України, але й для всього світу.

NB: Синусоїди на внутрішньому та зовнішньому ринках можуть трошки не збігатися в часі, за рівнем коливань, але принцип залишається сталим, тобто весь час відбуваються зміни ціни вгору-донизу. Тому треба розглядати середню рентабельність за певний період часу — 4‒5 років. Коли бізнес страждав, банкрутували свинарські господарства або виживали завдяки іншим галузям (наприклад, рослинництву в багатогалузевому підприємстві) чи фінансовим запозиченням, то тоді ніхто не бив на сполох.

У скрутні часи до свинарів не сильно дослухаються, коли ж ситуація складається так, що можна віддати накопичені борги, всі думають, що галузь отримує надприбутки. Насправді це не так, і тим, хто нині започатковує свинарство, треба бути готовим до таких цінових гойдалок. Як досягти рентабельності — Було б незле їх уникнути чи бодай згладити.

Які фактори могли б стабілізувати галузь і не кидати її то в жар, то в холод? — Потрібно так планувати бізнес, щоб навіть у тяжкі часи він мав достатню продуктивність і міг протриматися в позитивному cash flow. Якщо й користуватися запозиченнями, то мінімальними, які не загрожували б фінансовому добробуту господарства.

Раджу акцентувати на ефективності — йдеться передусім про високі показники рівня плодовитості свиноматок та збереження приплоду, швидкості росту та конверсії кормів. Це єдиний шлях до рентабельного свинарства. — Тягнемося до європейських стандартів, але рідко пригадуємо, що закордонні фермери отримують дотації від євроспільноти.

Українські ж уже кілька років ніякої підтримки не мають, а тим паче в умовах війни. — Зерновиробництво в Європі підтримують дотаціями і таким чином, опосередковано, це впливає на свинарство. У нас теж в певні періоди свинарі отримували підтримку, і це згладжувало гойдалки.

Наприклад, ПДВ, що залишався в розпорядженні господарств, або пряме дотування у вигляді надбавки за кілограм проданої на м’ясопереробне підприємство свинини, що діяла певний час. Проте імплементація законів до директив ЄС унеможливили надання прямих дотацій. Натомість до активних воєнних дій тваринники могли сподіватися на певну компенсацію за реконструкцію або введення в експлуатацію виробничих приміщень, а також за придбання чистопородного племінного поголів’я для забезпечення покращення генетичного потенціалу тварин.

Тепер ці програми призупинено, сподіваюся тимчасово. NB: Якщо говорити про певну стабілізацію розвитку у майбутньому, то, звичайно, про прямі дотації не йдеться, але підтримка, яка б стимулювала свинарство, стане вирішальною для розвитку галузі. Сировинні матеріали для будівництва нових тваринницьких приміщень значно подорожчали.

На мою думку, матиме сенс запровадити підтримку будівництва нових свинарських комплексів, що відповідали б сучасним вимогам. Це дасть змогу скоротити термін окупності цих підприємств, який раніше тривав 4‒6 років, а нині збільшується до 6‒8 років. Відбулося суттєве індексування цін у сфері будівництва, виготовлення вітчизняного обладнання, внаслідок валютної нестабільності дорожче обходиться імпорт високотехнологічного електронного устаткування для свинокомплексів та високопродуктивного племінного поголів’я.

— Попри обставини в Україні, з’являються нові тваринницькі комплекси. Оскільки новітні технології влітають у копієчку, чи вдається свинарям збалансувати інновації та рентабельність виробництва? — Для України це питання не дуже актуальне, оскільки в нас складно отримати доступне фінансування: вартість грошей в Україні така, що побудувати аж надто сучасну ферму важко.

Хіба данські ферми, які фінансують із закордонних фондів, можуть собі дозволити надсучасний технологічний рівень. Вітчизняні ж свинарі доволі раціональні, весь час ми шукаємо баланс між вартістю робочої сили та автоматизацією, яка завжди ґрунтується на прагматичному економічному розрахунку. Оскільки вартість години роботи людини в Європі й в Україні суттєво різняться, то в нас часто йде зміщення в бік людини.

З іншого боку, ще одна людина на свинофермі — це додаткові ризики. Тут вже йдеться про якість управління — як ефективно господарство справляється із цими процесами. На мою думку, маючи можливість збільшити автоматизацію, безперечно, це потрібно робити.

Тим паче, що галузь стоїть на порозі технічно-технологічно-управлінської революції. Свинарство — одна з найважчих в управлінні галузей, і не тільки серед сфер аграрного спрямування. А все через значну кількість чинників невизначеності: тут залучені як люди, так і великий потік тварин, котрі потребують уваги 365 днів на рік, 24/7.

Потік ніколи не закінчується — весь час народжуються нові тварини, треба осіменяти свиноматок, робити вибірку, оцінювання, слідкувати за величезною кількістю технологічних груп. NB: Завдяки впровадженню новітніх технологій, зокрема пов’язаних зі штучним інтелектом, як система електронного маркування, відслідковування, зважування в процесі руху, спостереження за поведінкою, визначення геолокації та нумерування кожної свині, вирощування тварин удосконалюється.

Гадаю, впродовж найближчих 3‒5 років спостерігатимемо глибше проникнення технологій у галузь свинарства, яка ставатиме дедалі більш інформаційно насиченою. Отримані дані дадуть змогу значно ефективніше впливати на процеси вирощування тварин. — Звучить непогано.

У реальності все складніше. Навіть до повномасштабного вторгнення галузь відчувала дефіцит у спеціалістах, а тепер фактично — кадровий голод… — Триває мобілізація, чимало людей залучені до ЗСУ.

Безумовно, це величезна проблема — кваліфікований персонал і поготів. До того ж рівень підготовки спеціалістів у більшості наших аграрних вишів відстає від європейського. Навколо фахівців, які повертаються в Україну після стажування в Данії, Нідерландах, Німеччині формується фаховий кадровий кістяк господарств.

Через великий дефіцит операторів, просто робочої сили багато підприємств працює за вахтовим методом. У селах, де розташовані ферми, часто складно знайти кваліфікованих спеціалістів, здатних до навчання та сумлінного виконання регламентів. Свинарство — це жорсткий процес управління, тільки дуже відповідальні й навчені люди можуть працювати в галузі.

Читайте також: За 30 років у Нідерландах викиди парникових газів від свинарства знизились на 46% Камені спотикання дорогою до ЄС — Чи готові українські господарства сертифікувати свою продукцію за вимогами ЄС? Який відсоток господарств відносно безболісно можуть пройти цей бар’єр? — Якщо ми прагнемо вступати до ЄС, то, очевидно, змушені будемо застосовувати в себе ті самі підходи, принципи вирощування свиней, що зараз впроваджують в Європі.

Виробники, які розуміють, що ми рухаємося до ЄС і їм доведеться працювати в нових умовах, впроваджують певні елементи у своєму виробництві вже зараз. Проте слід враховувати, що в Україні розроблено й прийнято на законодавчому рівні лібералізовані у порівнянні з європейськими вимоги. Сьогодні їх відтерміновано до 2025 року.

Низку чинників впровадити просто, як-от наявність іграшок у маленьких поросят, щоб вони могли реалізувати свої природні потреби. Приладнати іграшки, кеглі, ланцюжки легко. Не потребує значних зусиль та фінансових затрат і надання додаткового підстилкового матеріалу — грубої соломи, тирси чи сіна, щоб свині контактували з природними матеріалами.

А от із врегулюванням співвідношення площі щілинної підлоги до суцільної чи забезпеченням відповідної квадратури станків для утримання свиноматок уже складніше. Не всі наші виробники готові до редукції застосування антибіотиків або взагалі відмови від них у вирощуванні свинини. Ситуація з дотримання стандартів добробуту у нас, напевно, дещо гірша, ніж в ЄС. Зате, гадаю, в деяких питаннях біобезпеки ми можемо навіть дати фору європейським підприємствам. Та ж АЧС змусила поліпшувати контроль у цьому плані.

— Деякі експерти галузі запевняють, що це значною мірою надумана проблема. Як оцінюєте можливість уникнути АЧС і ті кроки, які роблять в Україні у цьому напрямі? — АЧС — це реальна загроза.

На жаль, поки що немає ефективного засобу боротьби з вірусом. Триває розроблення вакцин, є орієнтовно до двадцяти напрацьованих варіантів, але жоден із них ще не показав серйозних позитивних результатів під час клінічних випробувань. Сподіваємося отримати певні вакцини, що гарантуватимуть безпечне виробництво свинини, але сьогодні це лише бажання.

NB: Науковці пробують інший підхід до убезпечення від АЧС із застосуванням можливостей геномної селекції. Нині активно розвиваються напрями створення популяцій свиней, нечутливих до певних захворювань, наприклад РRRS (репродуктивно-респіраторний вірусний синдром свиней) або тієї ж АЧС. Маємо надію, що в майбутньому шляхом ефективних засобів профілактики або створення нових генотипів цю проблему вдасться розв’язати.

Наразі АЧС вносить свої корективи у роботу галузі, тому ризики дуже високі. — А як же відшкодування вартості поголів’я через страхування? — Ця система практично не працює.

Справа у вартості полісів. Більшість господарств, зважуючи можливі ризики, радше вкладає кошти в біобезпеку, ніж у страхову компанію. Напрацьовані АСУ та страховиками програми не знайшли широко поширення.

Кожен виживає по-своєму, тож виникають нові ризики. За відшкодування з боку держави з’являється ризик, пов’язаний з імітуванням або свідомим занесенням вірусу для заміни поголів’я, певні корупційні небезпеки… — Яка перспектива галузі у розрізі скорочення поголів’я в ЄС та ціни на українську свинину, в порівнянні з виробленою в інших країнах?

— Розвиток експортного потенціалу — один з елементів збалансування системи. Якщо в ЄС зі свининою через високі внутрішні стандарти виробництва прорватися доволі непросто, то ринки Азії, Африки, що інтенсивно розвиваються, можуть стати доступними для експорту української свинини. Цим треба активно займатися і стрімко просувати українських виробників на зовнішні ринки — один із чинників підтримки внутрішнього виробництва.

Для цього треба державі й профільним асоціаціям домовлятися, розробляти програми підтримки розвитку галузі свинарства, розробляти ринки. — Тема, якою займається, зокрема, й Асоціація свинарів України… — Так, роль АСУ в розвитку галузі важлива.

Вивчаючи свинарство, новачки здебільшого орієнтуються на суто виробничі підприємства, які насправді є тільки видимою частиною айсберга. Водночас на тваринницький бізнес працює величезна інфраструктура, і це не тільки державні підприємства, а й партнерські (між бізнесом та державою), науково-дослідні установи, система оцінювання племінних ресурсів і моніторингу ветеринарної ситуації, дорадчі служби, консультативні, мережі лабораторій плюс галузева асоціація.

Такий комплексний підхід дає змогу суттєво ефективніше виробляти свинину, шукати варіанти її здешевлення й виходи на зовнішні ринки. — Щоб планувати експорт, треба мати продукцію. Чи здатне на суттєве нарощування обсягів вітчизняне свинарство?

— Загалом так, якщо говорити про розвиток промислового свинарства. І стосується це не лише експорту, а й внутрішніх потреб. NB: За нашими оцінками, максимальне споживання свинини в новітній історії України досягало майже мільйона тонн (960‒990 тис. тонн), а виробництво становило 750‒765 тис. тонн.

Так сталося, що в новому тисячолітті пропозиція ніяк не встигає за попитом. І це за умови, що свинина, як порівняти з дешевшою курятиною, з огляду на економічний стан населення, належить до переліку елітних продуктів. До речі, така тенденція помітна й на міжнародному ринку. В усьому світі й у нас зменшується кількість свиней у присадибних господарствах.

Людей, які хочуть займатися свинарством, чистити гноївку стає дедалі менше. Тому в цьому сегменті не очікуємо суттєвого сплеску. Щодо експорту, то можна говорити тільки про промислове виробництво, здатне враховувати глобальні тренди, дотримуватися екологічних норм. Адже, крім рентабельності, в галузі важливі й такі чинники, як екологічна та соціальна складова.

Тільки поєднавши ці три аспекти, можна будувати стійке майбутнє свинарства та сільського господарства загалом. Розмовляла Галина ШЕПЕЛЬ Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram