Міст Патона, відкритий у 1953 році, сьогодні перевантажується на тридцять разів більше, ніж розраховували його будівники. Щодня через переправу проїжджають 130 тисяч автомобілів, тоді як конструкція створена для 10 тисяч. Науковці Інституту сталевих конструкцій фіксують критичну корозію: залишковий ресурс мосту визначено як нульовий.

Вже з 2004 року міст офіційно визнали непридатним для нормальної експлуатації, проте повноцінний капітальний ремонт так і не розпочався. Академік Вячеслав Богданов у лютому попередив, що кожен день зволікання з ризиком фатальних наслідків для безпеки киян. Руйнування вже не підкоряється лінійній залежності і набирає непередбачуваного характеру.

Розслідування журналістів виявило, що тричі зривалися тендери на розробку проєкту реставрації. У 2020 та 2021 роках «Київавтодор» не міг узгодити умови, а останній запит був скасований з дивним формулюванням про відсутність потреби в ремонті. Влада стверджувала, що охоронний статус пам'ятки блокує роботи, проте Мінкульту це спростував.

Офіційні документи підтверджують, що для пам'ятки місцевого значення дозвіл Міністерства культури взагалі не потрібен, а звернень від КМДА не надходило. Журналісти знайшли розпорядження Віталія Кличка від 2020 року, яким він сам визначив міську раду замовником ремонту, хоча пізніше заявив про державну власність.

Системна проблема мосту Патона полягає не лише в технічному стані, а й у конкретних рішеннях посадовців, які гальмували процес відновлення роками. Мінрозвитку поклало відповідальність за ремонт на Київ, посилаючись на законодавство про місцеве самоврядування, що робить ситуацію ще більш напруженою.

Сотні тисяч мешканців столиці щодня ризикують безпекою, користуючись мостом, поки очікують на дії влади. Науковці НАН України закликають негайно розпочати роботи, інакше конструкції можуть повністю зруйнуватися в будь-який момент.