Ми маємо робити все можливе: інтерв’ю з науковицею Брігітт Пішель

У розмові з УСІ вона пояснює, чому підтримка України стала для неї особистою відповідальністю і якою бачить відбудову після війни. Ви не з України, але послідовно її підтримуєте. Коли настав момент, коли ви зрозуміли: це також моя відповідальність?

Мені пощастило зустріти багато людей з України — студентів, викладачів, науковців і лікарів — і мене завжди глибоко зворушували їхня теплота і доброта. Як людина, яка в дитинстві була змушена покинути свою батьківщину, я твердо переконана: ми маємо робити все можливе, щоб допомогти перед обличчям несправедливості, яка сьогодні чиниться щодо українського народу.

Багато європейців співчувають Україні, але не діють. Чому ви — дієте? Не всі мають можливість допомагати.

Але навіть співчуття до певної справи — це вже позитивний знак. Як змінилося ваше сприйняття війни після особистого залучення, і що вас найбільше вразило в українцях? Війна в Україні нагадує історію Давида і Голіафа.

Вражає рішучість, з якою українці протистоять Голіафу — російській військовій потузі — щоб зберегти незалежність своєї країни. Чи відчуваєте ви, що Європа втомлюється від України? Якщо так, як цьому можна протидіяти на рівні громадянських ініціатив?

Європа — це прекрасний континент, який простягається аж до Уралу. Вона не раз була травмована жахливими війнами. Тому європейці мають особливе прагнення до миру.

Українці сьогодні роблять надзвичайно важливий внесок у захист цього континенту — у дусі свободи і демократії. Ми всі маємо обов’язок зміцнювати, захищати й об’єднувати європейську культуру та працювати проти війни. Ви працюєте з людьми.

Що для вас складніше — логістика допомоги чи емоційне вигорання? Я працюю з людьми, вірю в добро в кожному і, як президентка медичного університету, хочу зробити все можливе, щоб розкрити найкраще в кожному. Атмосфера людяності породжує багато позитивного — і природно запускає процес допомоги там, де вона потрібна.

Чи були моменти, коли вам хотілося зупинитися? Що вас тримає? Як засновницю і президентку приватного медичного університету, мене постійно надихають нові досягнення науки і досліджень, а також люди, з якими я взаємодію — вони наповнюють життя енергією, творчістю і допитливістю.

Як би ви описали Україну європейцям, які досі дивляться на неї через стереотипи? На жаль, кожну країну часто оцінюють через призму стереотипів, які дають узагальнену — позитивну чи негативну — оцінку. Це суперечить гаслу Французької Республіки: «Свобода, рівність, братерство».

Я рада, що громадянські права в Європі продовжують діяти. Ми маємо їх захищати і зміцнювати демократію. І я бажаю цього також тим, хто прагне стати частиною Європейського Союзу.

Чи робить Європа достатньо сьогодні? І чого, на вашу думку, вона все ще не наважується зробити? Європа — надійний партнер. Я навіть рада її стриманості у військових конфліктах.

Мені боляче бачити руйнівну силу, яка знову і знову накриває народи, і те, що людство не зробило висновків з історії. Європа має залишатися мирною і робити все можливе, щоб допомагати постраждалим від війни іншим способом — у гуманітарному дусі. Озброєння — не рішення.

Освіта і культура мають постійно зміцнюватися у світі. Яка історія, пов’язана з Україною, вам запам’ятається назавжди? Наші українські партнери з Полтавського державного медичного університету часто говорили про бажання створити філію в Одесі у співпраці з нашим університетом — Danube Private University.

Як людина, яка глибоко цікавиться культурою, я одразу зрозуміла, що це захопливе місто з багатою культурною спадщиною було б чудовим місцем для такого проєкту. Місце, де можна втілити таку ідею в життя. Сьогодні я відчуваю глибокий сум щоразу, коли бомби влучають в Одесу, руйнуючи й зневажаючи її широко оспівану красу, адже війна зрештою позбавляє нас права на красу і можливості черпати з неї натхнення для нашого добробуту.

Коли війна закінчиться, яку роль ви хотіли б відіграти у відбудові України — і якою ви хотіли б бачити Україну? Я щиро бажаю миру народу України, а також сили й добробуту, необхідних для відбудови країни. Щоб надавати підтримку через академічний обмін, зокрема у сфері ментального та соціального здоров’я, я з нетерпінням очікую на подальшу співпрацю між Фундацією Heracles-Hebe при Danube Private University та нашими партнерами в Україні.

ДОВІДКА: Міжнародна ініціатива, яку представляє Брігіт Пішель, спрямована на подолання наслідків воєнних травм в Україні — зокрема посттравматичного стресового розладу. Вона об’єднує університети та дослідницькі інституції Австрії й України та передбачає створення освітніх програм, розвиток психіатрії й підтримку ветеранів і цивільного населення.

Фундація «Геракл-Геба» Данубського приватного університету (Heracles-Hebe-Stiftung der Danube Private University (DPU)) в Кремсі, Австрія, — це ініціатива, офіційно відкрита у грудні 2025 року, спрямована на популяризацію здорового способу життя, профілактичну медицину та ментальне благополуччя. Вона поєднує фізичні вправи, харчування, мистецтво та наукові дослідження для підтримки людей різного віку, з особливим фокусом на молодь та психологічну реабілітацію.

Фундація прагне трансформувати охорону здоров’я, переходячи від лікування до проактивної профілактики, об’єднуючи науку, культуру та гуманістичні цінності. Вона об’єднує університети та дослідницькі інституції Австрії й України, зокрема у Полтаві та Миколаєві та передбачає створення освітніх програм, розвиток психіатрії й підтримку ветеранів і цивільного населення.

Конференція у квітні 2026 року стала одним із перших кроків до формування цієї довгострокової співпраці. Організатори мають на меті вийти на національний рівень та залучитися до співпраці з іншими українськими університетами.