Знову настала темна година для Петрівської громади, знову – втрата. 25 квітня 2026 року у м. Дніпро смертоносне вороже залізо обірвало життя нашого земляка з Володимирівки, старшого сержанта Тімурджі Андрія Петровича. Він народився 24 листопада 1969 року в м. Олександрії.

У 1971 році батьки Андрія Петровича переїхали на постійне місце проживання в с. Володимирівку. Його шкільні роки проходили спочатку у Володимирівській восьмирічній школі, а потім у Ганнівській ЗОШ І – ІІІ ступенів. Після школи юнак пішов працювати різноробочим у будівельну бригаду радгоспу «П’ятихатський».

З 1988 по 1990 роки Тімурджі Андрій Петрович проходив строкову військову службу в прикордонних військах в Туркменістані. Під час проходження служби в складі мобільних груп приймав участь в бойових діях в республіці Афганістан. Мав позивний «Саїд».

Після демобілізації продовжив працювати. Працював слюсарем на Жовтоводському заводі «Електрон». У червні 1991 року одружився з чудовою дівчиною Любою.

Згодом у подружжя народилися сини-близнюки Олексій та Андрій. І в 1995 році молода родина переїхала на постійне місце проживання до м. Кривого Рогу. Тімурджі Андрій Петрович усе своє життя захоплювався технікою та футболом. Понад 10 років був членом футбольної команди радгоспу «П’ятихатський».

Життя Андрія Петровича завжди було пов’язане з випробуваннями та важкою працею. Колишній сапер, який пройшов піски Афганістану, десятиліттями працював у Кривому Розі: ремонтував гігантські екскаватори в кар’єрах, створював гранітну бруківку для вулиць та доріг нашої незламної країни. Андрій Петрович у січні 2022 року вийшов на пенсію.

Він міг зараз насолоджуватися заслуженим відпочинком, проте в перший день війни, 24 лютого 2022 року, пішов до військкомату. Заступник командира взводу, старший сержант Тімурджі Андрій Петрович пройшов справжнє пекло війни. Брав участь у визволенні 14 населених пунктів на Запорізькому напрямку.

Воював на Херсонському, Луганському та Донецькому напрямках. Під час одного з боїв на Донеччині ворог намагався знищити наших воїнів отруйним хлором. Мужні захисники, серед який був і Андрій Петрович, тоді отримали важкі опіки органів дихання і не лише.

Тривале лікування не дало бажаного результату: поранення підірвало здоров’я нашого земляка і за висновком військово-лікарської комісії з кінця 2025 року Тімурджі Андрій Петрович продовжив службу у званні сержанта-менеджера у відділенні 111 окремої бригади територіальної оборони, забезпечуючи бригаду поповненням особового складу. Андрій Петрович завжди сумлінно та відповідально виконував службові обов’язки, мріяв про перемогу, повернення додому та можливість виховувати онуків.

Він був турботливим та люблячим чоловіком і батьком, спокійною, врівноваженою, розсудливою і товариською людиною, вірним другом та побратимом. Це була людина, чия гідність міцніше за камінь, а життя – це історія про справжню мужність, яка не потребує зайвих слів. У Захисника залишилися мама, дружина, сини, онуки, сестра.