На варті нашої свободи стоїть Петро на позивний «Хакер» — 48-річний викладач з Млинівщини, який покинув кафедру коледжу, щоб стати воїном 2-го батальйону 104-ї бригади тероборони «Горинь». Його історія — це приклад того, як звичайний вчитель фізики та інформатики став невід'ємною частиною захисту України, використовуючи свої технічні знання на благо армії.

Позивний «Хакер» він отримав не випадково: у мирному житті Петро добре розумів, як працюють інформаційні системи, і знав, як їх обходити. Ще з 2015 року він проходив військові збори, розуміючи, що час прийде, і коли 25 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, його рюкзак був вже зібраний. Він пішов у військкомат з холодною головою, без емоцій, знаючи, що зволікати не можна.

За чотири роки війни Петро змінив багато позицій, працюючи під вогнем «Градів», артилерії та обстрілами дронів. Його професійні навички в радіоелектронній боротьзі неодноразово рятували життя: одразу після радіоперехоплення підрозділ встиг змінити позицію, і попереднє місце базування було знищено вщент. Це свідчить про високу кваліфікацію та відданість службі.

Попри небезпеку, Петро не полишає побратимів, з якими вже чотири роки ділиться життям і смертю. «Це не просто колеги, це люди, яким довіряєш життя», — говорить він. Його головна мотивація — двоє дорослих доньок та онука Єва, яку він ще не тримав на руках, але заради якої готовий вистояти до кінця.

Мрія Петра проста: бути поруч із рідними, побачити перші кроки онуки та жити спокійним життям. Він вірить, що весілля, дні народження та хрестини мають відбутися, і життя не варто відкладати «на після війни», бо ніхто не знає, коли це станеться. Головна його мета — щоб наші діти ніколи не знали, що таке війна.

Ця історія нагадує нам, що за кожним цифровим іменем стоїть людина, яка жертвує своїм спокоєм заради майбутнього України. Петро «Хакер» продовжує служити, надіючись, що все інше встигнемо зробити разом із миром та безпекою для нащадків.