Народний депутат Іван Кириленко на засіданні комітету Верховної Ради озвучив тривожну метафору про «золоту лихоманку» в українській освіті, закликаючи чиновників Міністерства освіти і науки зупинити погоню за тендерами заради справжніх знань. Його слова стали попередженням про те, що реформа Нової української школи може втратити свій сенс, якщо перетвориться на велику «індустрію обслуговування реформи» замість розвитку дитини.

Сьогодні система часто звітує про кількість закуплених автобусів, відремонтованих харчоблоків та яскравих стін, але рідко відповідає на головне питання: чи стала освіта в сільській школі, куди везе цей транспорт, якіснішою? Історія золотошукачів нагадує, що поки одні ризикують життям у шахтах, інші збагачуються на продажу інструментів. В освіті ми спостерігаємо схожий перекіс, де десятки проектів генерують паперові звіти, що не мають стосунку до реального рівня знань учнів.

Фото до матеріалу: Народний депутат застеріг від «золотої лихоманки» в реформі НУШ

Справжній «дитиноцентризм» – це не колір фарби чи нове обладнання, а якість спілкування вчителя з учнем. Іван Кириленко наголосив, що гроші мають інвестуватися не лише в «залізо», а в інтелектуальний капітал нації. Підтримка вчителя, його гідна зарплата та професійна автономія є єдиною реальною інвестицією в майбутнє дитини, а не закупівля девайсів без сучасного українського контенту.

Успіх реформи має вимірюватися не кількістю освоєних субвенцій, а розвитком критичного мислення та академічних досягнень школярів. Кожна гривня з бюджету має проходити через фільтр: «Як це допоможе дитині стати успішною?». Якщо ми будуємо дороги чи купуємо техніку, які не наповнені якісною освітою, ми просто закопуємо майбутнє в асфальт.

Заклик повернути в школу душу не означає згорнути реформу, а навпаки – зберегти її справжню суть. Нам потрібні не нові продавці лопат для розпилу бюджету, а архітектори майбутнього, які створять умови для виховання освіченого, вільного та конкурентоспроможного покоління українців.