30.04.2026 19:42 У системі правосуддя є люди, чия роль не завжди вимірюється посадою. Вони не обов’язково публічні, рідко коментують свою діяльність і майже не з’являються в медіа. Але їх добре знають ті, хто з цією системою стикається щодня.

Роман Цяцяк — саме така фігура. Заступник голови Львівського апеляційного суду, суддя з багаторічним стажем, людина, через яку проходять десятки справ. Формально — типовий представник судової системи.

Але уважніший погляд на його біографію відкриває зовсім іншу картину. Про це повідомляє медіа Король Данило Ще у 2019 році журналісти звертали увагу на регулярні скарги на дії судді та рішення, які оскаржували учасники процесів. Тоді ж виникли й перші питання до статків і майна.

З часом ці історії не зникли — навпаки, їх побільшало. У цьому матеріалі журналісти ІА «Король Данило» зібрали ці епізоди в одну послідовну картину. Рішення, які не витримують наступної інстанції У Львові родина Троценків роками жила на своїй землі — ще з кінця п’ятдесятих.

Вони користувались ділянкою, мали більшу частину будинку і роками сплачували податки. Аж поки на сусідню господарську будівлю — звичайний сарай — почали претендувати нові “власники”. І через суд намагались фактично визнати сарай житловим будинком, а відтак претендувати на частину земельної ділянки.

Справу розглядали роками, а самі Троценки зізнавались, що відчували тиск та заявляли про погрози. Ба більше, сімʼя підозрювала вплив посадовців Личаківської районної адміністрації на суд. «Ми програли і першу інстанцію.

Тобто виявилось, що ми у своєму будинку не можемо приватизувати землю і маємо ділити її з власниками цього сараю, вже “будинку”, який претендує на те, щоб захопити всю земельну ділянку», — розповідає Марина Троценко-Ренке, мешканка вулиці Олени Теліги. У 2021 році справа потрапила до Львівського апеляційного суду. До складу колегії входив суддя Роман Цяцяк.

Тоді суд змінив саму логіку ситуації: родина, яка десятиліттями користувалася землею, втратила можливість її оформити. Однак із цим рішенням родина не погодилася, і справу передали на розгляд Верховного Суду. «Апеляційний суд ми програли, але Верховний Суд виграли.

Було відмовлено власнику цього сараю претендувати на цю земельну ділянку, оскільки вона була виділена ще у 1958 році для будівництва мого основного будинку», — каже Марина Троценко-Ренке. Чому у Львові було ухвалене рішення, протилежне висновку найвищої судової інстанції, пані Марина пояснює: «Я скажу відверто: за свій 23-річний стаж юриспруденції я багато чого зрозуміла і абсолютно впевнена, що суддівська мафія співпрацює з кримінальними угрупуваннями.

В Україні вони діють разом. Вони заробляють гроші, попри великі зарплати і пенсії, і не чують простих людей». Жінка переконана, що саме суддя Цяцяк, серед інших, був ініціатором такого рішення. «Це негативний персонаж.

Про Цяцяка нічого доброго жодна людина у цьому місті не скаже. Його можна назвати “сірим кардиналом”. Він ніколи не був головою, але багато що вирішував, бо був заступником, набив руку на цих справах і знає, як вирішувати питання», — підсумовує Марина Троценко-Ренке.

Скарги і відводи: повторюваний сценарій Якщо дослідити рішення заступника голови суду Романа Цяцяка, стає зрозуміло: подібні ситуації не були поодинокими. У різних справах сторони знову і знову намагалися відвести суддю. Його дії оскаржували, участь у процесах ставили під сумнів та намагалися вивести зі складу колегій.

Це повторювалось не один раз і не в одній справі. Ще у 2019 році журналісти звертали увагу: лише за рік на рішення Романа Цяцяка подали понад 40 скарг! Один із показових епізодів стався у 2021 році.

Тоді до суду звернулась громадська спілка «Правозахисне товариство українських офіцерів», яка діяла в інтересах вкладників банку «Фінанси та Кредит» — людей, які намагалися повернути свої гроші. Справу довели до апеляційного суду, але виникла несподівана ситуація: суддя Цяцяк відмовився… приймати апеляцію.

У результаті вже не лише сторони спору, а й самі процесуальні дії судді стали предметом окремого розгляду — із заявами про відвід. До судового процесу зрештою долучився і президент України, який фігурував у справі як третя сторона. І ще один показовий епізод оприлюднила ГО «Народна дія Львів».

Йшлося про рішення колегії суддів у жовтні 2022 року — у справі щодо надбудови двох поверхів на пам’ятці архітектури на вулиці Митрополита Андрея. За словами активістів, суд фактично узаконив будівництво без належних дозволів і погоджень: горище, що належало співвласникам, перетворили на два повноцінні поверхи без чинних документів.

Водночас найбільше запитань виникло не лише до суті рішення, а й до його оформлення. У Єдиному державному реєстрі судових рішень зазначено, що справу «підписав» Роман Цяцяк, хоча до складу колегії входили інші судді. Пізніше повний текст рішення підписав уже головуючий суддя.

Поява в реєстрі документа з іншим підписом стала підставою для додаткових підозр. У «Народній дії Львів» це сформулювали так: складається враження, що тексти рішень готує сам Роман Цяцяк, а інші судді лише їх підписують… Питання до грошей і майна Паралельно з питаннями до судових рішень почали з’являтися і питання до майна.

Ще у 2019 році журналісти проаналізували декларації Романа Цяцяка та його дружини — працівниці департаменту адміністративних послуг Львівської міської ради. І тоді ж зафіксували перший дисбаланс. Ще у декларації за 2018 рік суддя вказав придбання квартири в Києві — у Печерському районі, одному з найдорожчих у столиці. Паралельно журналісти показали й іншу нерухомість — кілька квартир у Львові.

Одну з них, за словами сусідів, здавали в оренду. Втім, доходів від оренди у деклараціях не було. «Квартиранти там живуть…

вже кілька років», — підтверджували мешканці. Ще більш показовою є історія самої квартири, яку Роман Цяцяк отримав у 1995 році від міста. У той самий період він обіймав посаду керуючого справами Залізничної районної адміністрації Львова — фактично чиновника міської ради.

Це підтверджується, зокрема, документами про склад комісій того часу. У результаті виникає очевидне питання: як саме службове житло отримує посадовець органу місцевого самоврядування, і чому саме він опинився серед тих, хто мав першочергове право на безоплатне житло? Ще у 2019 році журналісти звернули увагу на інше: витрати сім’ї виглядали більшими за офіційні доходи.

При цьому навіть за стабільної зарплати судді його фінансові активи не зменшувались, а навпаки — зростали. У 2020 році в декларації сім’ї фіксуються грошові активи на рівні 34 045 доларів і 755 тисяч гривень. Основна частина — у самого судді: 30 тисяч доларів, ще 4 045 доларів, а також 205 тисяч і 500 тисяч гривень.

У дружини — лише 50 тисяч гривень сукупно. У цей же період родина купує автомобіль Toyota RAV4 вартістю понад мільйон гривень. Уже в 2021році, перед найбільшою покупкою, родина продає одну зі своїх квартир і бере позику — 500 тисяч гривень.

Кредитором виступає Марія Процик. Після цього суддя купує будинок у Львові площею 210 квадратних метрів разом із земельною ділянкою, вартістю близько 120 тисяч доларів за курсом на той час. На цьому фоні грошові активи різко змінюються: у декларації за 2021 рік у сім’ї залишається 4 869 доларів і 1 мільйон 64 тисячі гривень.

У самого судді — 500 доларів, ще 4 369 доларів, і два окремих грошових активи по 500 тисяч гривень. У дружини — 27 і 37 тисяч гривень. Журналісти відшукали будинок судді, однак зʼясували, що родина там не проживає.

Сусіди підтвердили, що власник – Роман Цяцяк. «Роблять ремонт. Він із дружиною приїжджає.

А де його син — поняття не маю. Купив давно, а ремонт почали не так давно», — розповіли мешканці. Втім, після покупки нерухомості фінансова картина сімʼї Цяцяків починає швидко відновлюватися.

У 2022 році сім’я декларує 16 500 доларів і вже понад 1 мільйон 316 тисяч гривень. У судді — 12 тисяч і 4 500 доларів, а також 731 тисяча і 500 тисяч гривень. У дружини — понад 85 тисяч гривень.

У 2023 році зростання стає ще помітнішим: 34 500 доларів і 2 мільйони 16 тисяч гривень. У судді — 30 тисяч і 4 500 доларів, а також 1 мільйон 400 тисяч і 520 тисяч гривень. У 2024 році активи досягли найвищої позначки: 54 500 доларів і 2 мільйони 707 тисяч гривень.

У самого судді — 50 тисяч доларів, ще 4 500 доларів, а також 2 мільйони 79 тисяч і 628 тисяч гривень. У 2025 році в декларації про суттєві зміни з’являється ще один показник — 275 тисяч гривень доходу від відчуження рухомого майна. Імовірно йдеться про автомобіль Suzuki Grand Vitara, який, за даними аналітичної системи YouControl, родина придбала у 2008 році лише за 179 тис грн.

Тобто після витратного 2021 року фінансовий стан не лише відновлюється, а системно зростає. І саме в цей момент відбувається ще одна важлива зміна. У 2024 році син судді Андрій Цяцяк оформлює договори дарування і передає свої частки у двох квартирах — у Львові на вулиці Кульчицької та у Києві на вулиці Джона Маккейна — матері.

Саме до цієї деталі ми ще повернемося. У деклараціях, втім, відсутнє майно, яке можна віднайти в аналітичних системах. Як-от гараж, на вулиці Петлюри, набутий ще у 2006 році, який, за наявною інформацією, належить судді, у деклараціях…

не відображений. «Це може свідчити про свідоме уникнення декларування, адже складно довести походження коштів. Для посадовця такого рівня подібні “помилки” виглядають щонайменше дивно», — додає Танасійчук.

У підсумку, можна прослідкувати чітку фінансову динаміку: після значних витрат грошові активи сімʼї Цяцяків не скорочуються надовго, а швидко відновлюються і продовжують зростати. Паралельно відбувається перерозподіл майна всередині родини. І саме ця сукупність формує головне питання до декларацій, яке вперше прозвучало ще у 2019 році і досі залишається без чіткої відповіді Син: освіта, гроші і виїзд Окремий пласт питань виникає і щодо сина судді Романа Цяцяка Андрія.

Із відкритих даних можна відтворити послідовну професійну історію. Після роботи у юридичній фірмі у 2012–2014 роках він вступає до елітної бізнес-школи Mannheim Business School у Німеччині, де у 2015 році отримує ступінь MBA. Йдеться про одну з провідних бізнес-шкіл Європи, навчання в якій є платним і потребує значних фінансових ресурсів.

Для українців, як і для інших іноземців, вартість навчання сьогодні становить приблизно 47 тисяч євро за програму. До цього логічно додати витрати на проживання — житло, харчування, страхування, транспорт та інші повсякденні витрати, які у річному вимірі можна оцінити ще орієнтовно у 10–15 тисяч євро. Важливо й те, що програма тривала один рік, а отже, ці кошти мали бути забезпечені практично одночасно, без розтягування у часі.

Як молодий спеціаліст після університету і з відносно невеликим досвідом роботи міг дозволити собі таке коштовне навчання — питання залишається відкритим… Після завершення навчання він не одразу повертається в Україну. Згідно з відкритими даними, у 2015–2016 роках він працює в Німеччині — консультантом у компанії Freudenberg New Technologies KG у місті Вайнхайм. Саме в цей період з’являється ще одна показова деталь у деклараціях судді.

Роман Цяцяк зазначає, що не веде спільного побуту із сином — у зв’язку з тим, що той проживає за кордоном. Формально це означає, що син не підпадає під категорію членів сім’ї для цілей декларування. Відповідно витрати на його навчання, проживання та інші фінансові зобов’язання не відображаються у декларації судді. Фактично ж це співпадає у часі з періодом, коли син перебуває за кордоном і проходить дороге навчання, що потребує значних коштів.

З Німеччини Андрій повертається до України і продовжує кар’єру у юридичній сфері — зокрема, у фірмі «Саєнко Харенко», де працює до 2021 року. Далі — перехід у міжнародну компанію Deloitte у Києві, у листопаді 2021-го. І вже наступний крок відбувається у 2022 році: у серпні він починає працювати у Deloitte Toronto.

Фактично це означає релокацію до Канади вже після початку повномасштабної війни. Цей момент є принциповим: після 2022 року перетин кордону для чоловіків призовного віку обмежений, тому сам факт виїзду свідчить про наявність законних підстав. Водночас у відкритих джерелах не уточнюється, якими саме були ці підстави і на яких умовах відбувся переїзд, тим більше що бізнес-релокація не входить до переліку передбачених законом підстав.

«Релокація бізнесу з України за кордон під час воєнного стану не є підставою для виїзду чоловіків мобілізаційного віку. Для цього мають існувати інші підстави, прямо визначені законом. Як правило, вони пов’язані із сімейними обставинами або станом здоров’я і не залежать від професійної діяльності особи», — зазначив юрист Юрій Танасійчук.

Наразі син судді Романа Цяцяка проживає у Торонто, провінція Онтаріо, і продовжує працювати в міжнародній аудиторській компанії. Ймовірно, саме з цієї причини він переписав свої частки на матір — і, вочевидь, не планує повертатися до України.Водночас дороге навчання за кордоном, що потребує десятків тисяч доларів, подальша кар’єра у міжнародних структурах і релокація під час війни формують додатковий контекст, який не дуже логічно співставляється з деклараціями судді та загальною динамікою активів родини і лише посилюють кількість запитань.

«Прийдете на роботу – (не) поговоримо» Журналісти звернулися до Романа Цяцяка за коментарем, щоб отримати його позицію щодо декларацій, майна та фінансових операцій, а також навчання сина і його виїзду за кордон. Під час телефонної розмови суддя відповів коротко і запропонував звертатися до нього безпосередньо на робочому місці.

— «Ви знаєте, де я працюю, то прийдіть на роботу». — «А в телефонному режимі? » — «Зараз я не маю можливості з вами спілкуватися.

Прийдете на роботу — і поговоримо». Після цього на дзвінки він більше не відповідав. Водночас в умовах воєнного стану доступ до судів обмежений, що ускладнює можливість отримати коментар особисто.

При цьому ще у 2019 році журналісти вже намагалися отримати коментар безпосередньо в суді — і так само безрезультатно. У підсумку питання, які виникли під час аналізу декларацій, майна та фінансової динаміки, залишилися без відповіді. У підсумку вимальовується послідовна і взаємопов’язана картина.

Судові рішення, які неодноразово не витримують перевірки у вищих інстанціях. Системні скарги, заяви про відводи і сумніви сторін у неупередженості. І паралельно — декларації, де після значних витрат активи не зменшуються, а навпаки — демонструють стабільне зростання.

До цього додається структура володіння майном: квартири, будинок, земельна ділянка, які з часом перерозподіляються всередині родини. Незадеклароване майно. А також дороге навчання сина за кордоном, яке потребує значних коштів і виїзд за межі країни вже під час воєнного стану.

І кожен із цих елементів сам по собі може виглядати пояснюваним. Але разом вони формують системний дисбаланс між задекларованими доходами, витратами і способом життя. Саме цей дисбаланс і породжує головні запитання: про джерела коштів, про реальну відповідність майнового стану офіційним доходам, про прозорість рішень і відсутність конфлікту інтересів.

І поки на ці питання немає публічних відповідей, вони не зникають, а лише накопичуються.