Один з найкращих легіонерів Динамо, заснування Кривбасу та Руху: 18 квітня – цей день в історії українського футболу

«УФ» – часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому? 18 квітня 1959 року було створено футбольний клуб, який відомий під назвою Кривбас – чотириразовий чемпіон УРСР, двічі бронзовий призер чемпіонату України та фіналіст Кубка країни.

Саме у цей день 65 років тому була утворена Команда міста Кривий Ріг, яка вже наступного сезону називалася Авангард. Перейменування у Кривбас відбулося вже у 1966 році. Найвищим досягненням криворізького клубу в радянський період стали чотири перемоги в чемпіонатах УРСР (1971, 1972, 1976, 1981).

За часів незалежності клуб в дебютному сезоні святкував перемогу в Першій лізі, після чого двічі завойовував бронзові нагороди в елітному дивізіоні. (1999 та 2000). Також у 2000 році Кривбас дійшов до фіналу Кубка України, де мінімально програв київському Динамо (0:1).

Одним з найяскравіших спогадів про ту команду Олега Тарана є протистояння криворіжців з зірковою італійською Пармою у кваліфікації Кубка УЄФА (2:3, 0:3). Загалом на чолі Кривбасу Таран провів близько 243 поєдинків. Також чималий слід як тренер в історії криворіжців лишив фахівець Юрій Максимов: 21 перемога, 20 нічиїх, 36 поразок.

Далі на клуб чекала втрата спонсорів, що призвело до банкуртства клуба зі славетною історію та неможливість отримати атестат на участь в чемпіонаті сезону 2013/14. Відродження Кривбасу відбулося аж у 2020-му на базі місцевого клубу Гірник не без ініціативи президента України Володимира Зеленського (уродженець Кривого Рогу).

У свій дебютний сезон після повернення криворіжці виходять до Першої ліги, а ще за рік вриваються в елітний дивізіон. У поточній кампанії УПЛ команда Юрія Вернидуба наразі займає третю сходинку в турнірній таблиці, а деякий час навіть була на її вершині. 18 квітня 1971 року у місті Херсон народився Ігор Ніченко – нападник харківського Металіста, Кривбасу, Ференцвароша, Дунаферра та Дьйора, двічі чемпіон Угорщини.

Розпочинав свою кар’єру в хмельницькому Поділлі, звідки отримав запрошення у київське Динамо. За біло-синіх Ігор зіграв лише один матч на Кубок Федерації, вийшовши на заміну замість Павла Яковенка. Наступними українськими клубами Ніченка стали Металіст, Кристал та Кривбас. Саме у футболці криворіжців провів найбільше матчів серед українських клубів – 83 (27 голів, два асисти).

Нападник є рекордсменом Кривбасу за кількістю забитих голів в чемпіонатах України (24) та за кількістю забитих м'ячів в одному розіграші першості (12). З 1995 по 2005 рр. Ніченко виступав за угорські колективи – Штадлер, Ференцварош, Дунаферр та Дьйор. За цей час Ігор двічі ставав чемпіоном Угорщини (у складі Ференцвароша та Дунаферра).

Останніми клубами в кар’єрі форварда стали Закарпаття та Кристал. Останнім місцем роботи Ніченка є угорський клуб Дьйор, де з 2020 року він обіймав посаду асистента головного тренера. А ось інтерв’ю Ігоря для «УФ».

Ігор Ніченко. Фото: Google 18 квітня 1972 року у місті Дніпропетровськ народився Сергій Дірявка – захисник Дніпра, київського ЦСКА та маріупольського Іллічівця, срібний та бронзовий призер чемпіонату України. Дебютував на високому рівні у футболці Дніпра, який на той момент ще виступав у Вищій лізі СРСР. Усього ж за дніпрян Дірявка провів 119 поєдинків, у яких забив два голи.

Разом з Дніпром Сергій ставав срібним та бронзовим призером чемпіонату України. У сезоні 1994/95 захисник разом з дніпрянами у фіналі Кубка країни поступився Шахтареві у серії післяматчевих пенальті (1:1, по пен. 6:7).

Свій удар з 11-метрової позначки Дірявка реалізував. Також оборонець виступав за київський ЦСКА (1995-1996) та Кривбас (1996-1998). Останнім клубом в кар’єри Дірявки став маріупольський Іллічівець, за який він і провів найбільше матчів за кар’єру – 144.

У складі збірної України дебютував в контрольній грі проти збірної Білорусі (1:1) восени 1992-го. На деякі матчі Сергій виводив синьо-жовтих з капітанською пов’язкою на руці. Усього ж за національну збірну Дірявка провів дев’ять поєдинків.

Як тренер, відомий по плідній роботі в штабах Миколи Павлова та Дмитра Михайленка в Маріуполі, Ворсклі, Дніпрі-1. Останнім часом – на сольній роботі. Після тривалої паузи після кам’янської Сталі прийняв першоліговий Гірник-Спорт, а до недавньої пори очолював аматорський СК Вільхівці (Закарпаття).

Свого часу Дірявка давав вогняне інтерв’ю FanDay – перша частина, друга частина. Сергій Дірявка. Фото: СК Дніпро-1 18 квітня 1975 року у місті Дніпропетровськ народився Валентин Полтавець – півзахисник, що відомий своїми виступами за запорізький Металург та одеський Чорноморець, двічі бронзовий призер чемпіонату України та переможець Кубка Швейцарії.

Розпочав свою кар’єру в павлодарському Шахтарі, звідки перебрався у запорізький клуб Віктор. З 1994 по 2000 рр. захищав кольори Металурга (Запоріжжя). За цей час в складі команди провів 188 поєдинків (55 голів, 26 асистів). Наступним клубом Полтавця став Дніпро, в якому він провів два роки: 57 матчів, 11 голів, 10 асистів.

Після сезону в київському Арсеналі перебрався у швейцарський чемпіонат, де захищав кольори клубу Віль. Разом з ним здобув Кубок Швейцарії у 2004 році. Загалом за Віль Валентин провів 15 матчів, відзначившись одним результативним пасом. З 2004 по 2007 рр. грав за одеський Чорноморець.

У футболці «моряків» півзахисник зіграв 98 поєдинків: 17 голів, 12 асистів. Наступні три роки провів у овідіопольському Дністері, за який провів аж 111 матчів (41 гол, 27 асистів). На той момент команда виступала в Першій лізі.

Останні роки своєї кар’єри провів на Одещині, граючи за ФК Одеса та Балкани. Остаточно закінчив з грою на професійному рівні у січні 2017-го. З листопада 2022 року є помічником головного тренера Реал Фарма.

Велике ексклюзивне інтерв’ю з Валентином Полтавцем про різні віхи його футбольної кар’єри читайте на сайті «Український футбол». Валентин Полтавець Фото: ФК Реал Фарма 18 квітня 1980 року у місті Порту-Алегрі народився Діого Рінкон – один з найкращих легіонерів в історії київського Динамо, тричі чемпіон України, переможець юнацького чемпіонату світу-1997.

Влітку 2002-го за 4,5 млн євро Рінкон в статусі переможця юнацького чемпіонату світу (1997) перейшов з бразильського Інтернасьоналю в український гранд Києва. За сім років у Динамо Діого провів 194 поєдинки, забивши 72 голи та оформивши 12 результативних передач. Одним з найяскравіших моментів в кар’єрі Рінкона-динамівця є його дубль у ворота московського Локомотива наприкінці гри групового етапу Ліги чемпіонів 2003/04.

Разом із киянами бразильський атакувальний хавбек тричі став переможцем чемпіонату України, чотири рази здобував Кубок та двічі Суперкубок. Рінкон був одним з улюбленців київської публіки та увійшов до історії клубу як один з найкращих легіонерів. Хоча не позбавленого проблем – як зізнавався тодішній наставник киян, клуб вимушений був штрафувати Діого на дуже відчутну суму.

На правах оренди з Динамо виступав за Корінтіанс. Влітку 2009 року на правах вільного агента перейшов у грецький клуб Кавала. Свою кар’єру Діого закінчив у бразильському Каноасі у 2012-му. Після цього займався мережею кафе і ресторанів та став місіонером однієї з біблійських церков.

Діого Рінкон. Фото: ФК Динамо 18 квітня 1989 року у місті Харків народився Денис Сидоренко – воротар, що відомий своїми виступами за харківські Геліос та Металіст 1925, бронзовий призер Першої ліги. Найбільше матчів у власній кар’єрі вихованець Металіста провів у складі Геліоса – 124 (118 пропущених голів, 49 «сухих» ігор».

Перебуваючи на контракті в Металісті, Денис на правах оренди виступав за Дністер та Таврію. З 2018 року голкіпер захищає кольори Металіста 1925, з яким вийшов до елітного дивізіону у 2021-му. Загалом в складі цього харківського клубу провів 84 поєдинки (109 пропущених голів, 26 матчів «на нуль»).

Денис Сидоренко. Фото: ФК Металіст 1925 18 квітня 2003 року у місті Винники було створено футбольний клуб Рух – чемпіон України серед аматорів, срібний призер Першої та Другої ліги. У 2003-му за ініціативи відомого українського тренера Мирона Маркевича була створена футбольна школа Рух.

Пізніше команда успішно виступала на чемпіонат області, вигравши першість Львівщини чотири рази. Такі результати колективу слід пов’язувати з приходом Григорія Козловського у ролі головного інвестора клубу. У жовтні 2014 року Рух став переможцем аматорського чемпіонату України, обігравши в фіналі Агрофірму-П’ятихатську (нині Інгулець) з рахунком 1:0.

За аматорський клуб з Винників свого часу виступали такі відомі українські футболісти, як Максим Шацьких та Олександр Алієв. У 2016 році команда отримала професійний статус та почала свій шлях до Прем’єр-ліги. Колектив за пару років здобув срібні нагороди Другої (2016/17) та Першої ліги (2019/2020).

Саме у 2019 році клуб змінює прописку та з того часу представляє не Винники, а Львів. Також команда зазнала суттєвого ребрендингу, отримавши нову емблему. Найдовше головним тренером Руху був білоруський фахівець Леонід Кучук (313 днів), проте до елітного дивізіону команду вивів саме Іван Федик.

У своєму дебютному сезоні в УПЛ Рух посів 10 сходинку, уникнувши вильоту до Першої ліги. Варто відзначити і юнацьку команду львів’ян, яка стала чемпіонами України у сезоні 2021/22, завдяки чому в наступній кампанії клуб зумів дійти до 1/8 фіналу Юнацької ліги УЄФА. Рух U-19 на той момент очолював Віталій Пономарьов, який нині керує першою командою.

На сучасному етапі розвитку Рух входить до числа лідерів УПЛ і починає освоюватися в ролі претендента на участь у єврокубках. Фото: ФК Рух 1969 — нар. Стефан Шварц (Швеція) — бронзовий призер ЧС-1994, півфіналіст ЧЄ-1992, зараз працює футбольним агентом. 1988 — пом. Антонин Пуч (Чехословаччина) — віце-чемпіон світу 1934 (автор забитого м’яча у фіналі), 8-разовий чемпіон Чехословаччини.

1998 — пом. Ференц Деак (Угорщина) — у сезоні 1945/46 років забив у чемпіонаті Угорщини 66 (!) м’ячів (рекорд Європи). 2007 — пом. Андрей Квашняк (Чехословаччина) — віце-чемпіон світу-1962, бронзовий призер ЧЄ-1960.