Поки російський президент телефонуватиме лідерам Заходу, а його дипломати зустрічатимуться з представниками США, російський режим продовжує накривати Україну вогнем. Це не дипломатія, а прикриття для нових ударів, які вбивають мирних людей. У Сумах постраждала жінка в дитячому садочку, а на Харківщині за добу 15 людей отримали поранення, серед яких є підлітки.

Руйнування охопили не лише фронт, а й глибокі тили. У Запоріжжі 43 людини поранено, 15 загинули, коли авіабомби влучили в СТО та автомийки. У Краматорську три фугасні бомби вибухнули в центрі міста, де були повні вулиці, що призвело до загибелі шестеро людей. У Дніпрі балістика вразила цивільні підприємства, забравши життя чотирьох осіб.

Цей день став прикладом системного терору, який підпадає під визначення воєнних злочинів. Удар по логістиці та інфраструктурі — це прямий удар по життю людей. Нікопольський район також зазнав атаки дрона, що пошкодила будинки та готель. Це демонстративна стратегія залякування, яка здійснюється навіть під час дипломатичних заяв.

Світ не може більше заплющувати очі на роль окремих політиків, чиї дії сприймаються Кремлем як сигнал до тиску. Коли агресор бачить слабкість або сумніви, він б'є сильніше. Міжнародне право вимагає не слів, а реальних дій: визнання РФ державою-терористом, створення спеціального трибуналу та повного перекриття фінансових потоків.

Зупинити цю чуму XXI століття переговорами з агресором неможливо. Її можна зупинити лише силою, ізоляцією та відповідальністю. Путінський режим є джерелом загрози, а не партнером для діалогу. Дитячі садки, підлітки та люди під завалами — це не просто новини, це вирок тим, хто досі мріє про перемир'я з тими, хто стріляє в дітей.