Для багатьох українців, які після початку повномасштабної війни опинилися в Німеччині, податкове питання довго залишалося на другому плані. Спочатку вирішувалися житло, документи та адаптація, але з часом виникає гостра потреба зрозуміти, де саме сплачувати податки — в Україні, Німеччині чи в обох країнах одночасно.

Станом на травень 2026 року між Україною та Федеративною Республікою Німеччина діє угода про уникнення подвійного оподаткування. Вона не звільняє від сплати податків, а лише розподіляє право оподаткування між державами та дає механізм зарахування сум, вже сплачених за кордоном. Це критично важливо для тих, хто працює дистанційно або має доходи в обох країнах.

Найпоширеніша проблема виникає, коли людина живе в Німеччині, але отримує зарплату від українського роботодавця. Німецька податкова може вважати її податковим резидентом, якщо вона має там постійне житло або центр життєвих інтересів. У такому разі дохід від роботи за наймом підлягає оподаткуванню в Німеччині, незалежно від того, звідки надходять гроші.

Ситуація ще складніша для українських ФОПів. Якщо фізична особа працює з Німеччини, але має реєстрацію в Україні, німецька податкова може розглядати це як діяльність через постійне представництво. Ключовим фактором є наявність фіксованої бази для роботи — офісу, кабінету чи стабільного робочого місця, а не просто адреса реєстрації.

Щодо оренди нерухомості в Україні, то тут діє інший принцип: дохід від здачі квартири зазвичай оподатковується в країні її розташування. Однак, якщо власник є податковим резидентом Німеччини, цей дохід може бути врахований у німецькій декларації з можливістю зарахування вже сплачених сум.

Щоб уникнути штрафів, українцям у Німеччині варто чітко визначити своє податкове резидентство, розкласти всі доходи за типами та зібрати документи. Якщо податок вже сплачено в Німеччині, для зарахування в Україні потрібна офіційна довідка від німецьких податкових органів. Ігнорування цих правил може призвести до подвійного навантаження та фінансових санкцій.