Сергій Ребров — більше не тренер збірної. Після новини, що сповістила про звільнення, соцмережами понеслися радісні коментарі в стилі “ну, нарешті”. Навряд чи хтось сперечатиметься з тим, що фахівець глобально провалився.

Скажімо так — він точно не виправдав очікувань: команда не набула вигляду добре організованого механізму, з притаманним їй стилем, не зуміла не те, що гарантувати стабільність, а вселити надію, що рухається в правильному напрямку та обовʼязково добʼється успіху. Нервовість та токсичність, проілюстрована Ребровим, його показове зволікання із відходом та цитата про “контракт, що закінчується через два місяці” — все це запамʼятається на роки та переслідуватиме коуча, які б результати він не видав на новому місці.

Але… невже нам дійсно немає що закарбувати в позитивному забарвленні? Ми не збираємося відбілювати репутацію колишнього керманича “синьо-жовтих” (зрештою, а що спростує непотрапляння на омріяний ЧС-2026?).

Однак, фіналізуючи роботу, мусимо дивитися на ситуацію обʼєктивно — в якій би багнюці Сергій Станіславович не бовтався, він все одно володіє “гачками”, що представлять його у вигіднішому світлі. Й ви з цим погодитеся.

Сергій Ребров залучив низку гравців, деякі з них стали помітними фігурами Владислав Ванат, Єгор Назарина, Володимир Бражко, Олексій Гуцуляк, Максим Таловєров, Владислав Кабаєв, Іван Калюжний, Олександр Назаренко, Дмитро Криськів, Олексій Сич, Єгор Ярмолюк, Микола Михайленко, Олександр Мартинюк, Артем Бондаренко, Назар Волошин, Олег Очеретько, Владислав Велетень, Тарас Михавко, Матвій Пономаренко та Едуард Сарапій. Як вам список?

Особисто ми вважаємо його неповним, тому що є вдосталь виконавців, що заслужили, як мінімум, на перегляд, проте не отримали навіть виклик. Взяти хоча б Івана Желізка, який демонструє пристойний рівень в “Лехії” Гданськ — у поточній кампанії хавбек зʼявився у 29 матчах, забив 6 голів та віддав 7 асистів. Класний універсал з потужним дальнім ударом та чудовим баченням поля, яким не натішаться польські колеги, але наш штаб так не думав (інколи є стійке переконання, що й не здогадувався про існування опорника).

Водночас, враховуючи на те, як Ребров формував склад, є тим, хто не надто вітає зміни та переважно опирається на перевірені прізвища, то така кількість прибулих новачків — справжнє свято. Безумовно, вряди-годи залучення диктувалося непередбачуваними обставинами — ті ж Калюжний, Назаренко та Сич приїхали до табору через засилля травм, простежуваних в основній обоймі.

Та і ви напевне заперечите: взагалі-то плинність кадрів — це нормальний, природній процес, де тут звитяга? Повторимося: нинішній інститут УАФ неабияк закритий, тому сам факт запрошення двадцяти одного футболіста — вже непоганий хід. Причому деякі з них гарно себе зарекомендували: Олексій Гуцуляк — стовідсотково в когорті, хто повинен подякувати та нині жалкувати про припинення співробітництва.

Є якісь перепони в “Поліссі”? Відсутні практика та результативні дії? Нічого, Ребров дасть шанс. 16 поєдинків, 6 мʼячів та 3 передачі — гарний доробок, який, до слова, розрекламував Гуцуляка та підвищив увагу з боку іноземців.

Для багатьох реально зацікавлених покупців у пріоритеті збірна — “зграя” Руслана Ротаня відсутня в єврокубках, зате Олексій засяяв у кваліфікації ЧС-2026. Старання проти Ісландії та Азербайджана наділені вагою, тож якщо хтось зважиться на трансфер, то в ньому буде частка внеску Сергія Станіславовича. Чи Калюжний.

Ми прекрасно розуміємо, чому людину прийнято критикувати, — ну, не відзначається вона переліком видатних скілів, — втім, зауважте, якої впевненості набрався “СуперІван”, відколи виступає під національним стягом. Якби не вищеописаний фактор пошкоджень, ми б назвали Калюжного найвлучнішим прикладом адекватної комунікації — завдання Реброва, як і будь-кого на його посаді, полягає не лише в підборі найкращих із наявних, але й виявленні та перевірці “свіжої крові”, наділеної потенціалом. В підсумку півзахисник приніс яку-не-яку користь (дякуємо за активність проти Ісландії), поки котується на балансі команди та старається підтримувати імідж в “Металісті 1925”.

Саме через це ми регулярно просили Реброва, аби він розширяв горизонти та викликав ще більше хлопців — а може раптом ще хтось “вистрелить” й мотивованим додасть у якості? Сергій Ребров вивів Україну на чемпіонат Європи, де набрав рекордну кількість очок А хіба не так? Ребров приступив до обовʼязків після стартової зустрічі з Англією, де верховодив Руслан Ротань, та набрав 14 залікових балів.

Й тут важко розсипатися негативом, адже, крім “трьох левів”, — очевидних лідерів квінтету С, — поряд розташувалися Італія (як не крути, чинний володар кубка ЧЄ), бойовита Північна Македонія та Мальта. Власне, ми накопичили стільки ж очок, як і “скуадра адзурра”, що на папері виглядає досить добре. Ми, як і 99 відсотків уболівальницького контингенту, “полоскали” тренера — наприклад, проти македонців довелося відверто рятуватися й камбечити (3:2), а Мальта постала незручною та змусила постійно нервувати — пригадайте вʼязкі 1:0 у червні 2023-го.

Проблеми виявилися тенденційними та не були виправлені на дистанції — це одна з причин, що лежала на поверхні. Проте Сергій Станіславович воював із журналістами, затикав їм роти, бо мав за пазухою залізобетонний аргумент — “я вийшов на континентальну першість”. Так, цифри не вражають, так, малюнок шкутильгає, так, іспанський вектор не видно, однак все це не суттєво — як кажуть, гра забувається, результат залишається.

“В плейоф ми побороли Боснію і Герцеговину, після чого впоралися з Ісландією — які претензії? ”. У відриві від тригерів, про котрі ми розповіли вище, Ребров правий (що і підкріплював гордовитою поведінкою).

А якщо піти далі, то він ще й є рекордсменом — серед усіх спеціалістів, що головували в збірній, оформив 4 пункти на груповому етапі. У Блохіна — 3, у Фоменка — 0, у Шевченка — теж 3, а тут — цілих 4. І що ви скажете на це?

Ну, не вдалося покрокувати в плейоф за формату, де путівку брали треті найкращі команди; це життя, а воно несправедливе. Ви, мабуть, здогадуєтеся, що ми дещо іронізуємо, але факт беззаперечний — Ребров перебуватиме в історії. Чи є сенс за це дякувати?

Ні. Втім, нікуди не подітися — кожен раз озираючись назад та підіймаючи статистику, доведеться неодмінно стикатися із персоною коуча. Фото — Getty Images / Global Images Ukraine