Російська пропаганда давно вийшла за межі України і системно працює на розкол європейського суспільства, використовуючи для цього проросійських політиків та штучні мережі ботів. Про це у розмові з місцевими ЗМІ наголосила професорка кафедри журналістики та соціальних комунікацій Вінницького національного університету імені Василя Стефаника Наталія Стеблина.

За її словами, активна інформаційна війна Кремля проти Європи почалася ще у 2007 році після виступу Володимира Путіна у Мюнхені. Тоді Москва почала фінансувати численні організації та політичні партії, які мали розколювати сильні альянси. Яскравим прикладом такої співпраці є угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан, який отримав ресурси для утримання влади, а Росія отримала інструмент для зламування європейських інституцій зсередини.

Сьогодні російські спецслужби фінансують безпринципних політиків, експертів та журналістів у всіх країнах ЄС, щоб радикалізувати суспільства та підривати демократичні інститути. Особливо агресивними є наміри щодо країн Балтії, де Москва намагається створити псевдореспубліки та переслідує лідерів, таких як колишня прем'єр-міністерка Естонії Кая Каллас. У країнах Центральної Європи пропагандисти розпалюють ностальгію за радянським минулим та нацьковують людей на мігрантів.

Основним меседжем кремлівської машини є дискредитація європейських лідерів, які нібито «заробляють на війні» та «розкрадають європейські гроші», тоді як простий народ страждає від санкцій. Ці наративи активно використовуються для втручання у вибори в Угорщині, Румунії, Болгарії, Польщі та Словаччині, намагаючись переконати європейців, що Росія може «навести лад» у регіоні.

Попри те, що Європейський Союз починає протидіяти цим загрозам через Акт про цифрові послуги та роботу фактчекерів, експертки вважають, що дії були вжиті запізно. Російська пропаганда продовжує поширюватися через нові канали, включаючи відео, згенеровані штучним інтелектом, які важко відстежити.

Для ефективної протидії Наталія Стеблина закликає впровадити відповідальність за контент в інтернеті, регулювати штучний інтелект та масово навчати суспільство медіаграмотності. Без інформаційної безпеки та критичного мислення громадян неможливо забезпечити реальну безпеку для європейських держав та їхніх інституцій.