Понад 13 тисяч українських дітей лишилися без батьківського піклування з початку повномасштабної війни. Хоча кількість усиновлень зросла, багато прийомних дітей повертають до дитбудинків, що стає найболючішим досвідом. Анастасія та Вадим Марценки, які стали батьками для восьмирічного Стьопи, знають ці складнощі з першої руки. Вони впевнені, що безумовна любов та емоційна зрілість допоможуть подолати будь-які труднощі на цьому шляху.

Сім'я Марценків разом 12 років, з яких 10 — одружені. Обидва мають психологічну освіту, ведуть спільний бізнес і знають багато про стосунки. Спочатку вони планували мати дітей природним шляхом або через ЕКО, але коли завагітніти не вдалося, вони вирішили стати прийомними батьками. Після народження першого сина Микити та початку війни подружжя вирішило не чекати, а взяти дитину з дитбудинку, щоб не залишати її без опіки.

Стьопа, якого забрали з Німеччини, був у черзі двох дітей, але служба у справах дітей запропонувала саме його. Попри рекомендації психологів брати дитину іншої статі, якщо вона старша за біологічну, пара зійшлася на думці, що це знак. Під час першої зустрічі хлопчик, якого назвали зайчиком, заплаканий і образливий, одразу запав їм у серце. Вони показали йому свою собаку і розповіли про молодшого брата, з яким він може жити.

Процес повернення Стьопи до України був складним через бюрократію та відсутність компенсації витрат на дорогу. Батьки витратили близько 40 тисяч гривень, щоб отримати дозвіл на забір дитини. Коли вони нарешті зустрілися в Україні, Стьопа обійняв маму і запитав, чому вона так довго була. Він одразу влився у велику родину, де його тепло прийняли бабуся, дідусь та інші родичі.

Адаптація прийомної дитини — це серйозний виклик. Стьопа мав проблеми зі зором та мовленням, які виявилися психосоматичними. У дитбудинку про нього казали, що професором йому не бути, але він швидко навчився читати, рахувати та вивчати англійську. Батьки допомогли йому подолати упередження та розкрити потенціал, який ховався за маніпуляціями та байдужістю.

У вихованні синів дотримуються трьох правил: піклуватися одне про одного, прибирати за собою та постійно вчитися. Батьки встановили кордони та навчили хлопців відповідальності за власні дії та фінанси. Важливо не забувати про власні потреби, щоб не вигоріти, та пам'ятати, що прийомна дитина потребує часу та терпіння. Любов усе одно з'явиться, якщо батьки безумовно приймуть дитину такою, якою вона є.