Режисери документального фільму «Мілітантропос» розповіли, що фіксувати наслідки воєнних злочинів є набагато страшнішим завданням, ніж знімати під час активного бою. Стрічка, яка представляла Україну на Каннському кінофестивалі, стала першою частиною трилогії про те, як війна трансформує людську сутність і суспільство. Творці об'єдналися, щоб створити колективний портрет українців, які четвертий рік живуть у нових реаліях, відбираючи найдраматичніші історії з різних куточків країни.

У фільмі немає єдиного героя, а лише серія життєвих історій: бабуся, що розпалює пічку порохом від знайдених снарядів, діти, які грають біля прострелених воріт, та військові, що повертаються з бою. Режисери Єлизавета Сміт, Аліна Горлова та Семен Мозговий працювали статичною камерою на штативі, щоб об'єктивно зафіксувати реальність без емоційного втручання. Цей підхід дозволив їм зрозуміти, що кожна лінія в кадрі рухається в одному напрямку, формуючи єдиний образ нації.

Зйомки на передовій вимагали отримання офіційних дозволів від Міністерства оборони та погодження з командирами бригад. Хоча військові ставилися до кінематографістів доброзичливо, ризик був реальним. Оператори працювали в окопах та на пунктах евакуації, де бачили поранених та поховання загиблих. Семен Мозговий зазначив, що саме зіткнення з масовими похованнями глибоко травмує психіку, часто більше, ніж загроза власному життю під час обстрілу.

Етика зйомки стала головним викликом для команди, особливо коли йшлося про сцени поховань та інтимні моменти. Режисери дотримувалися принципу збереження гідності людей, уникаючи публікації матеріалів, які можуть бути використані як сенсаційні картинки. Сцена поховання, яка з'явилася у фільмі, була знята з дальнофокусною оптикою, а на публікацію матеріалу отримали згоду родини загиблого лише через рік після події.

Фільм «Мілітантропос» отримав позитивну реакцію європейської аудиторії, яка бачила в ньому важливе повідомлення про цивільну армію та людяність українців. Творці планують продовжити роботу над наступними частинами трилогії, присвяченими сприйняттю смерті та зміні простору та часу під час війни. Для режисерів цей досвід став випробуванням, яке змінило їхню оптику та підкреслило цінність підтримки однодумців у непрості часи.