Людмила Руденко, уродженка Лубен Полтавщини, стала другою в історії чемпіонкою світу з шахів серед жінок, проте її шлях до слави був сповнений не лише шахових партій, а й важких життєвих випробувань. Незважаючи на звання міжнародного гросмейстера, вона довгий час жила в бідності, працюючи на військовому заводі та виховуючи сина, а в старості була змушена розплавити свою золоту чемпіонську медаль, щоб купити зубні коронки.

Народившись у 1904 році в Лубнах, Людмила вже у 10 років грала в шахи зі своїм батьком, а згодом перемагала навіть своїх вчителів. Її життєвий шлях був сповнений трагедій: після смерті матері та брата від голоду вона з 14 років змушена була стати опорою для молодших братів. Попри це, вона успішно закінчила школу, вступила до Одеського інституту народного господарства та навіть стала чемпіонкою Одеси з плавання на дистанції 400 метрів.

У 1930-х роках Руденко переїхала до Ленінграда, де поєднувала шахову кар'єру з роботою у видавництві та на заводі. Вона була відомою своєю пристрастю до гри в карти на гроші, зокрема в бридж та преферанс, та читанням західної літератури, що в ті часи було рідкістю. Попри талант, вона не мала можливості повністю присвятити себе шахам через важку працю та необхідність заробляти на життя, тому до серйозних турнірів почала готуватися лише після 40 років.

У 1949–1950 роках у Москві Людмила Руденко блискуче здобула титул чемпіонки світу, набравши 11,5 очок з 15 можливих. Вона грала гостро, йшла на ризик і жила в нестерпних умовах у підвалі разом із сином, де доводилося боротися не лише з суперницями, а й з голодом та холодом. Проте радянська пропаганда тоді не згадувала її українське походження, називаючи просто радянською громадянкою.

Після програшу матчу за збереження титулу Єлизаветі Биковій у 1953 році та отримання звання міжнародного гросмейстера у 1976 році, Руденко довгий час мешкала в комунальній квартирі. Лише після смерті Сталіна їй виділили окреме житло площею 26 квадратних метрів. Через фінансові труднощі вона неодноразово здавала у ломбард свій чемпіонський кубок, а золоту медаль переплавила на зубні коронки, але ніколи не просила збільшення пенсії, залишаючись гордою до кінця.

Людмила Руденко померла у 1986 році у віці 82 років, майже не виходячи з дому через погіршення зору та перелом шийки стегна. Лише у 2015 році її ім'я було внесено до Світової зали слави шахів, а у 2018 році Google присвятив їй спеціальний дудл, вшанувавши пам'ять легендарної шахістки з Полтавщини.