Смерть Патріарха Ілії II та історичний шлях Грузинської Церкви: від св. Ніни до сучасності

17 березня 2026 року у Тбілісі на 94-му році життя помер Святіший та Блаженніший Католикос-Патріарх всієї Грузії Ілія II. Ця подія стала важливою віхою для всього православного світу, адже саме зараз у Грузії триває активна підготовка до виборів нового предстоятеля. Смерть довголітнього очільника викликає гострі питання щодо майбутнього позиції Грузинської Православної Церкви у глобальному православному просторі та її внутрішнього розвитку.

Щоб зрозуміти сучасний стан речей, варто звернутися до глибокої історії, яка розпочалася ще в апостольські часи. Хоча масове хрещення Картлійського царства відбулося у IV столітті завдяки місіонерській діяльності Святої Ніни, християнські громади на Південному Кавказі існували вже у I-II ст. Св. Ніна, яка прибула до Мцхети з Каппадокії, змогла навернути до християнства царя Міріана та царицю, що стало поворотним моментом у історії регіону.

Однією з найцікавіших сторінок історії є боротьба за церковну автокефалію. Грузинська Церква відносить початок своєї незалежності до V століття, пов'язуючи це з правлінням царя Вахтанга І Горгасала. Хоча історичні джерела свідчать про певну залежність від Антіохійського Патріархату, саме у VIII-IX століттях Грузія отримала реальні ознаки повної церковної незалежності, включаючи право самостійно обирати та висвячувати католикоса.

Особливе місце в історії займає період розквіту держави за часів царя Давида IV Будівничого та цариці Тамари. Саме тоді було об'єднано Східну та Західну Грузію, а титул предстоятеля змінився на «Католикос-Патріарх всієї Грузії». Цей час також відомий як епоха будівництва величних храмів, таких як Гелатський монастир, та написання національного епосу «Витязь у тигровій шкірі» Шотою Руставелі.

Однак історія Грузії не була позбавлена трагедій. XVII століття, яке називають «століттям мучеників», стало часом жорстоких нападів персидського шаха Аббаса І. Ці події призвели до втви тисяч людей, руйнування храмів та формування особливої національно-релігійної ідентичності, де приналежність до Грузинської Православної Церкви стала головним маркером грузинської нації.

Завершенням епохи середньовічної незалежності став XVIII століття та укладення Георгіївського трактату з Російською імперією. Хоча цей договір мав на меті отримати військовий захист від Персії, він передбачав підпорядкування Грузинської Церкви Святішому Синоду у Петербурзі. Після розгрому Тбілісі персами у 1795 році та смерті царя Іраклія II, Грузія поступово втратила як державну, так і церковну незалежність, що залишило глибокий слід у її історії.

Сьогодні, після смерті Патріарха Ілії II, Грузинська Церква стоїть на порозі нових випробувань. Вибір нового предстоятеля визначитиме не лише внутрішній розвиток релігійної організації, а й її роль у регіональних процесах. Історичний досвід, від хрещення св. Ніни до трагічних подій XVIII століття, залишається важливим орієнтиром для сучасних грузинів у пошуку шляху вперед.