Спогади та архіви: як жителі села Піщана боролися за життя під час Голодомору

Жителі села Піщана на Одещині змушені були боротися за життя під час Голодомору 1932–1933 років, хоча від сусіднього села Берізки їх відділяло всього кілька кілометрів. Різниця в рівні голоду була колосальною, і саме ці спогади тепер зберігаються в місцевій бібліотеці разом із розсекреченими архівними документами. Історія трагедії довго передавалася лише пошепки, але сьогодні вона стає доступною для широкого загалу завдяки роботі краєзнавців та журналістів.

Місцева краєзнавиця Ольга Добровольська розповіла, що землі сучасної Одеської області, особливо північна частина, постраждали від голоду не менше за інші регіони. Попри те, що Піщана завжди славила гарними врожаями, селяни втратили щонайменше 80–100 жителів, хоча реальна кількість жертв, ймовірно, значно більша. Радянська влада ретельно приховувала масштаби злочину, не ведучи чесного обліку смертей, а померлих часто скидали у спільні братські могили без імен.

Свідки тих часів нагадують про жахіття, коли діти ховалися на печі, а найслабші померли від виснаження. Мешканець села Іван Лещенко розповідав, що родина вижила завдяки корові, яку вони могли відвідати в сусідньому Берізках, де їжі було більше. Навесні 1933 року в їхній родині померли двоє дітей, і цей досвід дитинства став невимовним болем, який неможливо забути.

У бібліотеці зберігаються цінні рукописні спогади очевидців, які описують, як люди їли жолуді, шкіру, ремені та навіть тварин. Олександра Сокерчак, передавши спогади від бабусі, згадує про випадки канібалізму, коли з голоду люди змушені були з'їдати своїх дітей. Такі страшні історії були записані лише нещодавно, оскільки тема була суворо забороною в радянський час.

Особливо трагічним є випадок Олени Зеленої, жительки Піщаної, яка у червні 1933 року вбила двох своїх доньок через нестерпний голод. Архівна справа МВС України, де Олену характеризують не як жертву, а як «злісну прогульницю», свідчить про жорстокість системи, яка засудила жінку до розстрілу за злочин, скоєний під впливом голоду. Цей документ тепер є частиною колекції бібліотеки.

Пам'ять про Голодомор у селі тримається на хрестах, спогадах та систематичних заходах у школах та бібліотеці. Краєзнавці наполягають на тому, що згадувати трагедію лише раз на рік недостатньо, адже голод тривав у різні пори року. Важливо зібрати всі історії громади в єдину базу, щоб сучасні покоління розуміли справжню ціну хліба і не забували про ці сторінки історії.