На Луганщині досі зберігаються сотні стародавніх курганів, які місцеві жителі звикли називати просто могилами. Ці земляні горби, що виступають із полів та узлісся, приховують поховання людей бронзового віку, які жили на цій території понад чотири тисячі років тому. Серед цих давніх мешканців були представники катакомбної культури, відомі своїм вражаючим зростом, який сягав близько двох метрів. Археологи з Лисичанська окреслили їх як унікальний тип людей, яких вони називають терафоксами.

Назва терафокси походить від латинського слова terra, що означає земля, та англійського fox — лисиця. Краєзнавець Сергій Каленюк пояснює, що цей термін описує людей, які жили на землі лисиць, а також натякає на схожість підземних катакомб з лисячими норами. Така назва стосується території Лисичанська та Привільнянського виступу, обмеженого вигином Сіверського Дінця та річковими ярами.

Фото до матеріалу: Терафокси на Луганщині: велетні бронзового віку та стародавні кургани

Катакомбна культура існувала у XXV–XX століттях до нашої ери, коли люди ховали своїх померлих у підземних камерах, до яких вів вузький прохід. Археолог Сергій Санжаров вважав терафоксів першими осілими людьми на Привільнянському виступі, називаючи їх суперранніми катакомбниками. Розкопки 2006 року підтвердили наявність скелетів довжиною понад два метри поруч із бронзовими сокирами типового для того часу зразка.

Великий зріст терафоксів, ймовірно, був наслідком м'ясо-молочного типу харчування та кочового способу життя їхніх предків. Як скотари, вони тримали великі стада худоби, що забезпечувало їх достатньою кількістю поживних речовин. Генетична різноманітність, яка виникала завдяки контактам з іншими племенами, також могла впливати на фізичні параметри цих велетнів бронзової доби.

Археологічні знахідки кераміки свідчать про перехід терафоксів від кочового до осілого способу життя. У похованнях знаходять як кругло- та гостродонний посуд, типовий для кочовиків, так і плоскодонний, що вказує на наявність стаціонарного житла. Це дозволяє говорити про них як про ранніх катакомбників, які стали першими, хто надовго осів у балках лисичанського берега Сіверського Дінця.

Терафокси жили тут у третьому тисячолітті до нашої ери, а їхні кургани згодом використовували інші народи, такі як кіммерійці, скіфи та сармати. Кожне нове плем'я ховало своїх знатних небіжчиків у вже існуючі насипи, що дозволяє дослідникам отримати інформацію про кілька історичних етапів з одного кургану. Ця традиція збереглася й досі, оскільки сучасні цвинтарі в селах Шевченко та Сабівка розташовані на місці старовинних курганів бронзової доби.