Багатомісячні переговори акціонерів концерну ThyssenKrupp AG (ТКAG) з індійською Jindal Steel&Power Ltd. (JSPL) перебувають на межі краху. За останніми інсайдерськими даними, сторони не дійшли згоди щодо двох ключових пунктів: пенсійних зобов’язань ThyssenKrupp Steel Europe (TKSE) та урядових гарантій щодо цін на електроенергію.

Якщо зрештою TKSE все ж таки піде шляхом spin-off (виділення в незалежну компанію) без потужного стратегічного партнера на кшталт Jindal, вона опиниться в ситуації «ідеального шторму». Епопея з продажем Найбільша сталеливарна компанія Німеччини «стоїть на вітрині» вже 10 років. Проте щоразу угода зривалася з різних причин: Єврокомісія у червні 2019 р. заблокувала створення спільного підприємства (СП) з індійською Tata Steel Group, посилаючись на загрозу монополізації ринку.

Переговори з Liberty Steel Group були припинені у лютому 2021 р. на тлі фінансових проблем її материнської компанії – GFG Alliance Санджива Гупти. Чеський консорціум EPCG Даніеля Кретинського у жовтні 2025 р. розірвав угоду з ТКAG, яка передбачала купівлю 50% акцій TKSE. Він також повернув німецькій стороні раніше придбану частку в розмірі 20%.

Останній кейс – класичний приклад того, як інвестор зайшов, «зазирнув під капот», усвідомив масштаб проблем і вирішив забрати свої гроші, поки не пізно. З цієї ж причини затягнулися й переговори з JSPL, що стартували у вересні 2025 р. Головні перешкоди – пенсійні зобов’язання перед десятками тисяч нинішніх та колишніх співробітників TKSE на суму близько €2,6–2,7 млрд, а також необхідність твердих довгострокових гарантій німецького уряду щодо стабільних та конкурентних цін на електроенергію.

Пенсійний борг — це спільна проблема старої європейської промисловості, проте у випадку з TKSE він досяг критичної маси. На сталеливарних заводах Німеччини десятиліттями працювали десятки тисяч людей. У 1960–1970-х р. штати були роздуті, а пенсійні обіцянки залишалися вкрай щедрими.

Зараз компанія виплачує пенсії цілій «армії» колишніх співробітників, чисельність якої значно перевищує нинішній штат. На TKSE припадає 50–60% пенсійних зобов’язань усього концерну TKAG. При цьому її частка в загальному обсязі продажів концерну не перевищує 30%.

Саме тому акціонери намагаються позбутися цього підрозділу. Продаж – це передусім спосіб передати пенсійні зобов’язання новому власнику. JSPL не бажає бути «собезом» для німецьких пенсіонерів.

Позиція Навіна Джіндала зводиться до наступного: «Я куплю заводи, але заберіть борги минулого із собою». Що стосується фіксованих довгострокових цін на е/е, то ця умова випливає з необхідності фінансувати масштабну програму декарбонізації сталеливарного виробництва TKSE. Вона оцінюється у €3 млрд, з яких €2 млрд виділяє федеральний уряд.

Для інвестора ціна питання становить €1 млрд. Це дуже солідна сума як для TKAG, так і для JSPL. Заміна доменних печей на водневі установки DRI призведе до колосального зростання енерговитрат у сталеплавильному виробництві.

Уряд Фрідріха Мерца з 1 січня 2026 р. встановив фіксований тариф €50/МВт-год для металургійних підприємств. Різниця з поточною ринковою ціною покривається бюджетними субсидіями, але не більше ніж на 50% від річного споживання. Програма діє до 2028 р. включно.

За такий короткий період JSPL або будь-який інший інвестор не зможуть окупити вкладення у «зелений» перехід TKSE. Звідси й вимога додаткових довгострокових гарантій. Але хто може їх надати?

Термін повноважень нинішнього уряду закінчується у 2029 р., якщо не відбудеться нових дострокових виборів. Немає жодних гарантій, що новий склад кабінету збереже попередній економічний курс. Субсидії на е/е для промисловості «тягнуть» на мільярди євро на рік. Ще попередній уряд Олафа Шольца постійно балансував на межі конституційної кризи через перевитрату коштів.

Наразі ситуація не змінилася. Як тільки соціальні видатки або потреби оборони притиснуть бюджет «до стінки», енергетичні дотації металургам стануть першою мішенню для опозиції. Цей соціальний розрив — ідеальне підґрунтя для популістів.

Пересічний німецький виборець, який оплачує рахунки за світло за повним тарифом, почне ставити запитання: «Чому мої податки йдуть на оплату рахунків такого гіганта, як Thyssenkrupp, у той час як я економлю на опаленні? ». Продати не можна залишити Попередня заява генерального директора ТКAG Мігеля Лопеса про те, що TKSE буде підготовлена до майбутнього «з Jindal або без нього», фактично означає дотримання сценарію, за якого концерн просто «скине баласт», відправивши TKSE в «одиночне плавання».

Такий план «Б» несе колосальні ризики для німецької металургії. TKSE зосереджена на високоякісному плоскому прокаті для автопрому. У неї немає диверсифікації за продуктами (наприклад, сортового прокату для будівництва), щоб збалансувати падіння попиту в одному із секторів.

Якщо німецький автопром (VW, Mercedes, BMW) і надалі програватиме конкуренцію китайським електромобілям або переноситиме складання до США чи Китаю, ринок збуту для TKSE просто «схлопнеться». Самостійна компанія з маржою, що «скаче» разом із цінами на сталь, може просто не витягнути гігантські пенсійні виплати в період ринкового спаду.

Без фінансової підтримки материнського концерну це прямий шлях до банкрутства. Нова компанія Steel Europe може стати кандидатом на державний порятунок (націоналізацію) вже за 2–3 роки, коли вичерпаються поточні субсидії. Виходячи з цього, акціонери ТКAG зараз стоять перед важким вибором: або все ж таки знайти для TKSE потужного інвестора, готового взяти на себе вищезазначені ризики, або «втопити» компанію.

Третього не дано. Але хто здатний стати таким партнером? Список претендентів Приклад із EPCG демонструє, що на прихід європейського капіталу розраховувати не варто.

Відносини ТКAG із Salzgitter, другим за величиною німецьким виробником сталі, суттєво ускладнилися через судові суперечки навколо меткомбінату Hüttenwerke Krupp Mannesmann у Дуйсбурзі. На даний момент сторонам вдалося досягти позасудового врегулювання, але у Salzgitter після цієї історії, як то кажуть, «залишився неприємний осад».

Якщо два гіганти не змогли успішно керувати одним спільним підприємством, не варто очікувати від них ще масштабнішої галузевої консолідації. Раніше купівлею сталевого дивізіону ТКAG цікавилася Emirates Steel LLC з ОАЕ. Проте тоді справа навіть не дійшла до подання офіційної пропозиції про купівлю, як це було у випадку з JSPL.

Власник Emsteel (суверенний фонд ОАЕ, холдинг ADQ) дуже прагматичний. Він був готовий інвестувати в технології, а не брати на себе борги німецького концерну перед пенсіонерами-металургами. Також варто згадати, що у 2022 р. на тлі російсько-української війни ціни на е/е в Німеччині злетіли в 4,5 рази — до €600–800/МВт-год.

Для Emsteel, у якої домашні енергоресурси коштують «копійки», інвестиції в німецькі заводи почали виглядати як купівля «квитка на корабель, що тоне». Араби просто не розуміли, як сталь TKSE зможе конкурувати за собівартістю в найближчі 5–10 років. Тому вони вирішили, що їм простіше розвивати власні мегапроєкти, ніж витрачати роки й мільярди на порятунок європейського сталевого гіганта.

Німецька преса з посиланням на поінформовані джерела повідомляла про переговори ТКAG зі шведським концерном SSAB та китайською Baosteel. Негативні результати перемовин зі шведами можна було спрогнозувати одразу після їхнього початку. SSAB – відносно невелика й дуже ефективна компанія з «чистим» балансом. Взяти на себе борги та соціальні зобов’язання ТКAG для них означало б фінансове самогубство.

Плюс різна бізнес-стратегія. SSAB фокусується на преміальних продуктах і задекларувала мету довести їхню частку до 75% до 2035 р. TKSE орієнтована на масовий автопром. Для SSAB купівля або глибока інтеграція з нею означала б розмиття їхньої високої маржі величезними обсягами стандартного прокату. Нещодавні заяви американського інвестфонду Flacks Group про готовність подати заявку на придбання TKSE у Німеччині навряд чи розглядатимуть серйозно.

Компанія Майкла Флакса спеціалізується на купівлі та перепродажі проблемних промислових активів по всьому світу. Це не профільний гравець, готовий витягувати німецьку металургію з глибокої системної кризи. Ось чому найреалістичнішим покупцем сталевого дивізіону для ТКAG були і залишаються китайські компанії (крім Baosteel, повідомлялося про переговори з HBIS Group).

Тут немає стратегічних суперечностей. Натомість є довгострокова стратегія, не прив’язана до поточної ринкової кон’юнктури. І, що найголовніше в цій ситуації, вона підкріплена потужною фінансовою держпідтримкою, яка дозволяє нівелювати всі проблеми, пов’язані з угодою.

Що далі? Остання спроба домовитися з китайцями, ймовірно, датується квітнем 2024 р. Під час офіційного візиту тогочасного канцлера О. Шольца до КНР його супроводжувала група керівників найбільших німецьких компаній, включно з М. Лопесом. Оскільки після цього про прогрес не повідомлялося, залучити китайських інвесторів до TKSE не вдалося.

Але не через відсутність інтересу з їхнього боку. Важливу роль у цьому відіграла категорична позиція тодішнього віцеканцлера та міністра економіки Роберта Хабека. Після появи інсайдів про китайський інтерес до TKSE він особисто зустрівся з керівництвом ТКAG та профспілки IG Metall.

Високопосадовець заявив наступне: «Наша сталеливарна промисловість має бути захищена від втручань, які не відповідають ринковим принципам і негативно впливають на конкуренцію». Саме після цього розпочався новий пошук потенційного партнера і виник варіант із JSPL. Тоді ж Р.Хабек пообіцяв політично підтримувати перехід TKSE до моделі spin-off.

Нинішня міністерка економіки Катерина Райхе продовжує лінію попередника. Її позиція (а отже, і офіційного Берліна загалом) зводиться до наступного: перехід металургії на водень — це технологічна гонка, в якій Німеччина не бажає віддавати лідерство Китаю. «Ми допомагаємо вам грошима не для того, щоб ви потім передали наші «зелені» технології (водневу металургію) конкурентам із КНР», – приблизно так це звучить.

У цій ситуації в акціонерів ТКAG не так багато простору для маневру. Німецька влада має прийняти стратегічне рішення: або повністю перекласти порятунок лідера сталевої індустрії на його покупця (у такому разі реалістичним є лише китайський варіант), або виділити багатомільярдні бюджетні дотації, як того вимагає JSPL. На пенсійні виплати металургам, на підтримку енерготарифів.

У найгіршому випадку – ще й на подальшу націоналізацію, якщо TKSE піде шляхом spin-off. Наразі такий сценарій виглядає найбільш імовірним. Власники ТКAG не можуть дозволити собі ще один фінансовий рік зі списаннями на суму €2 млрд у сталевому дивізіоні, як це було у 2022-2023 ФР. Ігор Воронцов, спеціально для UAprom