Третя річниця загибелі Олега Барни: дружина Ольга розповідає про їхнє життя на вулкані

17 квітня минула третя річниця з дня загибелі Олега Барни, який віддав життя за Україну на Донеччині у переддень свого дня народження. «Тернополяни» побували у його рідному домі в Білобожниці, відвідали могилу та поспілкувалися з дружиною Ольгою. Пані Ольга розповіла, що відвідує могилу чоловіка кожного дня, особливо коли повертається з роботи з Тернополя. Вона каже, що після заходу сонця у них не прийнято турбувати померлих, але до могили Олега вона ходить щодня, щоб помолитися.

Будинок, де жила дружина загиблого народного депутата, знаходиться поруч із його могилою. Це не вілла, як це могло б здаватися, а скромний будинок, побудований батьками Ольги у 1965 році. Це обійстя їхнього прадіда, родинне гніздо, де з тої пори поміщалися всі родичі. Олег завжди казав, що нічого з собою ніхто ще не забрав, і що він в приймах. Мама Ольги була його бойовою подругою, яка знала всі номери телефонів, необхідні для зв'язку з підрозділами.

Олег і Ольга познайомилися ще у тернопільському педуніверситеті на фізико-математичному факультеті. Він повернувся після армії у 1987 році, коли вони закінчували перші курси. Вони зустрічалися, будучи студентами, але одружилися після завершення навчання, бо Ольга була дуже зайнята — вона була студентським деканом. Вони навіть могли поїхати після пар до Львова на морозиво потягом і в потязі вчитися, бо фізмат того вимагав.

Сімейне життя Олега і Ольги було спокійним лише назовні. Ольга каже, що з Олегом жити було як на вулкані. Ти не знав, коли він вистрілить, але ти завжди знав, що він не зрадить, не схибить, не буде діяти інакше, як він говорить. Якщо ти його приймаєш таким, як він є, то вдома у тебе все буде добре. Він знав, що в нього є тил, і це давало йому сили.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олег одразу пішов на фронт. Він приїхав у день повномасштабного вторгнення з Києва. Приїхав вранці 24 лютого в Білобожницю. Наші родичі з Харківщини зателефонували, що їх бомблять. Олег сказав: «Скажи мені, де мої речі з АТО?» Ольга казала: «Олег, може ти не йдеш, ти людина з інвалідністю». А він: «Повір, волонтерів тут не бракуватиме, а комусь треба воювати. І я іду».

Сьогодні на могилі Олега Барни встановлений пам'ятник за проєктом, який би схвалив сам загиблий герой. По великому рахунку мало бути інакше, бо Олег точно би не схвалив такого пам'ятника. Він би хотів тільки одного козацького хреста без арки. Початково це було білий і чорний колір, бо Олег він такий був — біле і чорне в нього було. В нього не було напівтонів. От він знав правда або брехня. Не було напівправди. У цьому році на могилу всипали землю з батьківського подвір'я звідти, з Лемківщини. Ця земля символічна.