Порушення сну, постійна тривога, панічні напади та відчуття емоційної порожнечі — з такими станами сьогодні дедалі частіше стикаються українські військові. Частину цих розладів вдається стабілізувати під час служби, але багато проблем накопичуються і потребують тривалої фахової допомоги. На жаль, попри масштабність проблеми, на системному рівні вона досі не має комплексного вирішення, а брак кваліфікованих клінічних фахівців лише поглиблює кризу.

Сьогодні у структурі психічних розладів найчастіше фіксують посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та тривожно-депресивні стани. За словами лікарів, з досвідом ПТСР так чи інакше стикається практично кожен військовий, однак його прояви можуть бути дуже різними — від порушень сну та флешбеків до важких станів із галюцинаціями та неконтрольованою агресією. Паралельно з цим фахівці спостерігають зростання кількості тривожних розладів, які часто проявляються раптовими панічними нападами.

Найскладнішим кроком на шляху до відновлення є визнання проблеми. Більшість військових переконані, що з ними «все нормально», і часто просто не помічають змін у власному психічному стані. Безсоння протягом кількох діб, різкі спалахи агресії або постійна напруга можуть сприйматися як нова норма, хоча для фахівця це вже очевидні симптоми розладів. Сам процес лікування залежить від тяжкості стану: у легких випадках достатньо психотерапії, тоді як при необхідності медикаментозної допомоги військового скеровують до психіатра.

Особливу увагу приділяють бойовим медикам, так званим «госпітальєрам». Психологічний стан цих людей майже не відрізняється від стану військових на фронті, оскільки вони евакуйовують поранених під обстрілами та працюють у тих самих екстремальних умовах. Водночас бойовим медикам зазвичай легше звернутися по допомогу завдяки професійній підготовці, яка дозволяє краще розпізнавати симптоми у себе. Досвід показує, що закріплення окремого фахівця з супроводу, який координує та комунікує з бійцем на кожному етапі, працює найкраще.

Повернення з війни та адаптація до цивільного життя — одне з найскладніших випробувань для ветеранів. Досвід інших країн показує, що справжня хвиля психологічних криз часто накриває ветеранів не одразу, а через кілька років після завершення бойових дій. Люди, які тривалий час жили в умовах надвисокого стресу, у тилу відчувають порожнечу. Їм бракує звичного «адреналінового» ритму, і саме тому деякі з них прагнуть повернутися назад у зону бойових дій, де серед пострілів і вибухів вони іноді почуваються навіть комфортніше.

Фахівці наголошують, що повернення військових до цивільного життя має бути комплексним процесом, який поєднує медичну допомогу та соціальну політику. Без соціального супроводу демобілізованій людині складно орієнтуватися у бюрократичних процедурах: оформити інвалідність, подати документи до органів соцзахисту, знайти реабілітаційний центр чи отримати психологічну підтримку. Проте сьогодні подібні механізми на державному рівні майже відсутні, що робить адаптацію ще більш складною для тисяч ветеранів.