З 24 лютого як журналіст на війні я втратив багатьох друзів, героїв своїх фронтових репортажів, надивився на розстріляні росіянами автівки з нашими мирними людьми – жінками, дітьми, літніми людьми. Цей досвід залишив глибокий слід і став головною причиною переходу до лав Збройних Сил України.

Провівши не одне розслідування злочинів окупантів за два роки війни, я відчуваю порожнечу всередині. Залишилися лише відчуття помсти за тих, кого вже немає, та ненависті до ворога, якого лише треба знищити та викинути з країни. Усе. Другого, третього немає.

Фото до матеріалу: Уся країна має стати одним бойовим організмом: військовий журналіст про виклики 2024 року

У військовому плані головне, що ми вистояли й не зникли як держава. Проблем на фронті вистачає, але ми не здаємося. Попереду ще багато бойової роботи для ЗСУ, багато зусиль треба докласти всьому суспільству, щоб здобути перемогу.

Одними хлопцями та дівчатами на передовій не виграти таку тотальну війну. Ворог у нас фанатичний, жорстокий, мотивований імперською ідеологією, насичений зброєю, готовий іти до кінця. І нам варто це розуміти, об'єднувати зусилля й перемагати.

Чого очікую у 2024? Більше сучасного далекобійного ракетного, авіаційного, безпілотного озброєння, більше сучасних систем ППО, більше снарядів, бронетехніки. Аби більше воювали саме технологіями, а не людьми. Хоча без нашої стійкої, терплячої української піхоти нікуди.

Уся країна має стати одним бойовим організмом. Ми зараз переживаємо те, що світ не переживав із часів Другої світової. Навколо – молох смерті, болю, страждань, яких не бачила Європа з часів Другої світової. Разом ми подолаємо будь-які випробування.